Аж до діброви чути ваші розмови.
Балакала-говорила сім мішків гречаного Гаврила.
Банделюки гне, а ляси точить.
Бесіди багато, а розуму малувато.
Більше їж, а менше говори.
Бовть, як дурень у воду,
Буває так, що не треба знать, про що люди говорять.
В закритий рот муха не влетить.
Вали не на корову, так на воли.
Вари, горщику, борщ, а я з хлопцями погомоню.
Верзе, що й купи не тримається.
Від людського поговору не затулишся пеленою.
Від привітливих слів язик не одсохне.
Візьму за хвіст та й перекину через хвіст.
Вмішалася, як середа в тиждень.
Всім було місце, коли б не було тісно.
Говорила небіжка до самої смерті, та все чортзна-що.
Говорила стара, поки й дуба дала.
Голова, як тік, а язик, як ціп: що хочу, те і молочу.
Гомоніла, доки одубіла.
Гоп, чук-чукана!—Осталася я сама: і до плуга, і до рала, і до шинку боса драла.
Господи, помилуй, дід бабу покинув, соломкою притрусив, щоб комарик не вкусив.
Де Крим, де Рим, а де попова груша.
З довгим язичком полумиски лизать.
За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
За що купив, за те й продав.
Звиніть, що неголосно, за те довго.
Знає кума — знає півсела,
Знаєш — кажи; не знаєш — мовчи.
Знай більше, а говори менше.
Інший торочить, як дратвою строчить.
Кажи сміло, від чого в пупі заболіло.
Кажи та маж: будеш чорт наш.
Казала — говорила: дайте жолобчастого Данила, а тато полудрабки подоб’ють та й вам на галушки дадуть.
Корову на двоє розрубали: зад доїли, а перед у борщі варили.
Коротко та ясно.
Котрий собака багато бреше, той мало кусає.
Коцюба кудкудакала, помело яйце знесло.
Кудкудак за п’ятак, кукуріку за копійку.
Куркулю-муркулю,—розберіть, що я говорю.
Курці по холку, а свині — по хвіст.
Меле язиком, як пес хвостом.
Меле як з гарячки.
Менше базікай, а більше слухай.
Милості просим на своїх харчах.
Млин меле — мука буде: язик меле — біда буде.
Мовчи, глуха, менше гріха.
На вгороді бузина, а в Києві дядько.
На Поділлю хліб по кіллю, а ковбасами хлів городять.
На чиєму возі їдеш, того й пісню співай.
Навздогад буряків, щоб дали капусти.
Наговорив сім міхів горіхів гречаної вовни, та всі неповні.
Наговорила: на осиці кислиці, а на вербі груші.
Намолов сім мішків гречаної вовни.
Наша казка гарна, нова, починаймо її знову.
Нащо нам музики, коли в нас довгі язики.
Не балакай лишнього, а тільки те, що треба.
Не верти язиком, як корова хвостом.
Не слухай глуха, менше гріха.
Не слухай того, хто багато говорить.
Не спіши язиком, торопись ділом, їж пиріг з грибами, та держи язик за зубами.
Не стидно мовчать, коли нема чого казать.
Не тобі б говорить, не мені б слухать.
Не шелести, як віник по хаті.
Ніхто не знає, лише дід та баба, та й ціла громада.
Одна збрехала, друга не розібрала, а третя по-своєму перебрехала.
Ой ти боже, боже наш,— не вчешу я отче наш.
Ори чорним догори.
Ори, мели, їж.
Орудує язиком, як циган пужалном.
Ото ще говоре — рябої кобили сон розказує.
Пам’ятаю, як нині, що торік десятий понеділок був у п’ятницю.
Переливає з пустого в порожнє.
Пише кабан, пише, а свиня диктує так, що тільки кабан чує.
Плете, що слина до губи принесе.
Поніс, як норовиста кобила.
Порожній млин і без вітру меле.
Почав за здравіє, а скінчив за упокой.
Присягалися сліпці, що своїми очима бачили.
Пшоно-гречка-яшні,— звиніть, що невдачні.
Розбалакались, як свиня з гускою.
Розказав Мирон рябої кобили сон.
Розкудкудакалась, як свиняк над поросятами.
Ротом дивиться — нічого не бачить.
Сип, сип із порожнього в пусте.
Сім без чотирьох, та три полетіло.
Сім верст до небес, і все пішки.
Сім верст, по коліна — Матвій.
Слово — не обух: у лоб не б’є.
Сміття з хати не виносять.
Собака гавкає, хазяїн не спить.
Сорока сороці, ворона вороні, грак гракові, дурак дуракові.
Співай, дядьку, вона довга!
Співай—вона довга.
Співала б і риба свою, коли б голос був.
Стільки наговорив, що і в шапку не збереш.
Таке говорить, що й собака з маслом не з’їсть.
Тепер у самих нема, а з`їмо, то й вам дамо.
Терендю-парандю, та ще й завтра прийду.
Товчи воду в ступі, поки заболить у пупі.
Товчи просо — пшоно буде.
Торох, торох об стіну горох.
Торохтить Солоха, як діжка з горохом.
Тринди-ринди, з маком борщ.
У вола язик довгий, та говорить не може.
У всякої Федорки свої одговорки.
У короткого розуму язик довгий.
Ух! Святий дух, ще й ти, господи.
Учений шпак говорить всяк.
Хоч варила не варила, аби добре говорила!
Хоч горшком назви, а тільки в піч не сунь.
Хто лишнє говорить, той собі шкодить.
Хто мовчить, той двох навчить.
Це по воді вилами писано.
Це рябої кобили сон.
Чоловік має двоє вух, щоб більше слухав, а один язик, щоб менш говорив.
Чув дзвін, та не знає, звідки він.
Шкіра на чоботи, язик на підошви.
Що на умі, те й на язиці,
Що сам бачив, те й тобі розказав.
Язиком вихати — не ціпом махати.
Як,—позаяк; тик-мик, а вийшов шпик.
