— Все птаство є?
Кажуть:
— Крука нема.
Нема його день, нема й другий. Птаство сидить два дні не ївши. На третій день прилітає крук.
— Де ти був? — питає його кук.
— Літав по світу, розглядував, чого більше: гір чи долин.
— Чого ж більше?
— Долин, — каже.
— Брешеш, — каже, — повинно бути по половині.
— Долин, — каже, — більше, бо я тую гору за долину рахую, де вода стоїть.
Кук одпустив птаство попоїсти, а на другий день велів усім зібраться. На другий день усі птахи позлітались, тільки крука нема. Кук вийшов і питає:
— Є все птаство?
— Крука, — кажуть, — нема.
Нема його день, нема його другий; сидить птаство уже два дні не ївши. На третій день прилітає крук. Кук вийшов і питає:
— Де ти був?
— Вередував дерево: чи більше сухого, чи більше зеленого.
— Якого ж більше?
— Сухого, — каже.
— Брешеш. Зеленого більше.
— Ні, — каже, — сухого більше, бо я й те дерево за сухе рахую, що хоч одна голлячка суха.
Кук одпустив птаство попоїсти, а на другий день велів усім зібраться. На другий день злетілось усе птаство, а крука нема. Ждуть його день, ждуть його і другий день — нема крука. На третій день прилітає крук. Кук його і питає:
— Де ти був?
— Літав по світу.
— Що ти робив?
— Вередував, чого більше: жінок чи чоловіків.
— Чого ж більше: жінок чи чоловіків?
— Жінок, — каже, — більше.
— Брешеш, — каже.
— Жінок більше, бо я того чоловіка за жінку рахую, що жінку слуха.
Кук тоді собі по голові пустив: «Се погано, це й я жінку хотів послухать». І сказав їй, що її вже не послухає.
Птаство збунтовалось і хотіло вибрать старшого. Сокіл сказав:
— Я його заб’ю, тільки викличіть на гору.
Дуб стояв над горою над тією. Зозулька почала дразнить; прилетіла до нори і все:
— Куку! Куку!
Кук розсердився, виліз із нори — вона на дерево. Він у нору. Злетіла зозуля з дерева, прилетіла до нори:
— Куку! Куку!
Кук розсердився, виліз із нори — вона на дерево. Кук сховався у нору. Вона знову:
— Куку! Куку!
Кук в третій раз погнався за нею і сів на сук. Сокіл і убив його. Той упав. Птаство не знає, чи він убитий. Зозулька все нижче підлетить та все:
— Куку! Куку!
Він мовчить. А далі вже сіла коло його, а після на його:
— Куку!
Він мовчить. Тоді вона:
— Хи-хи!.. Кукуку по куку!
Сокіл став на місце кука. Зозуля, як летіла, ще дразнить кука; то знесла яйце — другі птиці взялись висидіть. З того часу вона на своїх яйцях не сидить.
