Друкувати
Виткнувся із землі грибок маслючок. Ніжка товстенька, брунатний капелюшок на самі вуха насунутий, щоб ніхто його не знайшов.
— З днем народження! — ласкаво привітав його кущик травички і розсунув стеблинки, місцем поступився.
А невеличка гілка осики, яка простяглася понад самою землею, зронила на грибок кілька пожовклих листочків.
— Щоб ніхто не помітив,— сказала.— Рости великий!

На світанку ліс умився теплим дощем. Потім визирнуло з-за дерев рожеве сонце. І кожна гличка, кожний листочок, кожна стеблинка почали сушити своє змокле вбрання. У лісі стало задушно, парко.
Грибок звівся навшпиньки і легко скинув з себе гілчині листочки. За ніч він помітно підріс, осмілів, капелюшок уже зсунув набакир: ось який я молодець!

— Гарний, гарний! — прошепотіла гілочка, про всяк випадок ховаючи його від чужих очей.
Але маслюк невдоволено зиркнув на неї з-під капелюшка: мовляв, не маленький!
Та раптом десь поряд заспівав дзвінкий голосок. А ось і сама дівчинка показалася в червоному платтячку, з маленьким козубком у руці.
Перелякався гриб, затремтів.
— Люба гілочко! Виручай!
Скинула хутенько гілочка кілька листочків на маслюка, прикрила його, а він все просить:
— Ще потруси! Не скупись!
Так і не помітила гриба дівчинка, пройшла мимо.

Минулась небезпека. Почав гриб вилазити зі своєї схованки. Довго надимався, пихкав, розсував листочки, все невдоволено бурмотів, лаяв гілку:
— Ото накидала! Скільки часу через неї гайную! У мене й так життя коротке.
Нарешті вибрався. Ще більше капелюх набакир зсунув. Глянув хвацько… А просто на нього козуля біжить. Як заволає тут гриб:
— Ой гілочко! Визволяй з біди: мене козуля зараз з’їсть!
Зглянулась на маслюка гілка: шкода їй дурненького буркуна. Знов листочками його притрусила.
— Мало, мало! — благає гриб.— Боюся! Ще потруси!
— Та досить уже,— каже гілка.— Тебе й так не видно. А листочків у мене зовсім небагато лишилось.
— Ну ще хоч трошечки,— упрошує гілочку лякливий гриб.

Зглянулася гілочка. Посипалось з неї листячко, наче жовті метелики закружляли в повітрі.
Відсидівся гриб під листям. Темно, затишно. Знову почав сердитись:
— От засипала. За три дні тепер не виберешся.
Цілу ніч розкидав маслюк листя. Нарешті визволився. Увесь спітнів, а під капелюшком навіть дві великі краплинки-росинки повисли.
Огледівся на всі боки, себе обдивився.

— Ач як я виріс, погладшав! Ну ж бо посунься ще трохи, травице. Бачиш, тісно мені.
— Гаразд, хай буде по-твоєму,— охоче згодились пожовклі билинки навколо.
Покрасувався гриб ще з півдня. Коли нагледіла його руда білка. Стриб-стриб до нього. Ох і перелякався бідолаха! Капелюх до самої землі насунув.
— Гілочко! Люба! — гукає з-під нього.— Виручай! Вік не забуду тебе хорошу. Ніколи й слова поганого про тебе більше не скажу!
Мовчить гілка.
Визирнув з-під капелюха гриб — та так і зомлів: жодного листочка на гілці вже нема. Ще раніше всі витратила на нього, полохливого…

Рейтинг: 3.3 - 6 Голосов