Якось один учений
Вийти хотів гуляти.
Взув черевики — бачить:
Вилізли голі п’яти.
Що ж той робити має,
В кого взуття порвалось?
Треба до книг звернутись.
Що там про це писалось?
Вчений з товстої книги
Виписав дві цитати:
«Треба піти в крамницю».
«Інше взуття узяти».
Тільки ж не так це просто,
Вчений відчув тривогу:
Як же взуття добрати,
Щоб підійшло на ногу?
Знову поклав під носом
Книг чималеньку гірку
І прочитав:«З собою
Треба узяти мірку».
Зняв той учений мірку,
Взявши тонку стеблинку,
Та й підшукав небавом
Добре взуття на ринку.
Лізе в свою кишеню,
Хоче дістати мірку,
Та не знаходить мірки —
Випала десь крізь дірку.
Вчений назад вертає,
Мірку півдня шукає,
Знову іде на ринок,
Бачить: взуття немає.
Люди сміються з нього:
— Дивний же ти, їй-богу!
Міг же взуття примірять
Зразу, на босу ногу. —
В пазуху вчений лізе,
Тягне звідтіль цитатку:
— Сказано тут же ясно:
«Мірку зніми спочатку».
Той, хто бездумно діє
Так, як велять цитати,
Лиха собі накоїть,
Матиме голі п’яти.
