Один хлопчик зробив собі паперового птаха-сокола, помалював його гарно і пустив на шнурочку високо-високо. Летить паперовий сокіл, аж бачить метелика, що низько літає з квітки на квітку. І каже гордий сокіл: «Ти не підлетиш так високо, як я! Дивися! Я лечу аж під хмари!» — «Це правда, — сказав мотиль. — Але я не завидую тобі. Хоча ти великий і мальований, але прив’язаний на шнурочку і в кождій хвилині можуть тебе стягнуть на землю. А я хоч і малий і низько літаю, але свобідно, а воля — то найбільший скарб на світі!»
Показати коментарі
