Зразу було йому гарно, мишей було не в поїд, а далі миші стали боятися, не показувалися без потреби з нори. Виткне, бувало, з нори головку, роздивиться кругом, і як нікого не видно, тоді тільки вилазить із нори, а як почує котячий запах, то швидко ховається чим глибше в нору.
Котові випадало хитрувати на всі лади. Іноді прикидався сонним або здохлим, а іноді просиджував, бувало, цілий день біля нори, вижидаючи, поки миша виткнеться з неї.
Одного разу кіт просидів цілий день біля нори і не піймав ні однієї миші. Побачивши неподалік від нори кінець патика, що стирчав з покрівлі, повис на ньому передніми лапами. Молода миша виткнула голову із нори і побачила, що кіт висить, вернулася в нору і розповіла всім своїм своячкам:
— Сестрички! Я бачила новину. Радуйтеся і веселіться!
— Що таке? — спитали подруги.
— Та що, нашого ворога повісили. Тепер ми будемо вільно гуляти.
Миші одна за однією почали висуватися з нори і потихеньку наближатися до кота. А стара миша, що вже не раз була в бувальцях, почала сваритися на мишенят:
— Не підсувайтеся до нього близько, бо він вас обдурить. Знаю я його хитрощі. Може, він висить без мотузка, тоді бережіться його.
Мишенята не послухали старої миші, всі вилізли з нори і з радощів постановили відслужити молебен своєму Богові, що спас їх від лютого ворога.
Одна з них була зручна і відважна, підступила до кота ближче від усіх і почала читати вірш:
Жив мурлика
та був мурлика,
кіт сибірський,
ріст богатирський.
Сіра на ньому шкурка,
вуси як у турка.
Був він збішений,
на кражі помішаний,
за те, мабуть, і повішений.
Радуйтесь, миші,
радуйтесь, щурі,
і вся наша порода,
настала тепер нам свобода.
Не вспіла миша закінчити вірш, кіт ожив і миттю кинувся до мишей та ну ж їх хапати.
Чимало тоді перепсував їх, кілька штук задушив на смерть, а кілька покалічив, ледве повтікали, куди яка попала. Опісля сів біля нори і пильнував, поки яка миша кинеться до нори ховатися в своє гніздо.
Після того миші переселилися жити в інше місце.
