— Дивись, — кажуть, — це нашого старшини палиця! А де це ти її взяв, діду? Украв, га? Признавайся!
Дід мовчить, уже й злякався, хоч палиця та не крадена, а його власна. Коли саме на це входить старшина до корчми. Тії причепи зараз до нього:
— А правда, то ваша палиця? Чи не вкрав її дід у вас?
Старшина глянув на палицю: та й гарна ж! І закортіло йому ту палицю відібрати.
— Ай справді це моя! Де це ти її взяв, діду?
А дід уже схаменувся, питає:
— Чуєте, пане старшино, то ваша палиця? Візьміть, як ваша!
Старшина бере.
— Так, — каже дід, — добре! У нашому селі злодії обікрали церкву і цю палицю там покинули, забули; а люди дали її мені, щоб я ішов у світ: хто буде казати, що то його палиця, той і обікрав церкву.
Старшина тоді туди-сюди… Та що робити? Не тільки палицю віддав, а ще й заплатив дідові, щоб нікому не казав.
