Айбо на тому острові часто на них нападали різні звірі й могли малят з’їсти. Зато старі вирішили переселитися на інше місце. Орел полетів і довго не повертався. Потім з’явився і каже: «Знайшов я місце, куди перенесемо наших малят». — «Най буде так, — погоджується орлиця. — Я буду сокотити гніздо, а ти бери малих та неси».
Взяв старий одне орля. Летять, летять, летять. Серед моря звідає маля: «Сине, видиш, як з тобою мучуся. Як постаріюся, чи будеш ня годувати?» — «Буду, де би ні!» — «Неправду кажеш, не будеш!»
І пустив маля в море.
Вернувся за другим… Летять, летять, летять. Коли були серед моря, зазвідав отець другого: «Сине, чи на старі дні будеш ня сокотити?» — «Буду, чому би ні!» — «Неправду кажеш».
Й кинув і це орля в море.
Вернувся за третім. Несе, несе, несе. Коли були серед моря, зазвідав ‘го: «Сине, правду говори: чи на старі дні будеш ня честувати?» — «Няньку, як ви будете старі, у мене уже будуть мої діти, і я буду їх доглядати».
Заплакав старий орел: «Ти, синку, сказав правду. Так на світі буває…»
І переніс старий орел останнє орля на острів. Звили собі гніздо і щасливо зажили…
