Друкувати
Це було понад сорок років тому. Ще ніхто тоді не бачив ні турецьких, ні єгипетських овочів та фруктів на наших ринках. Я ж змайстрував невеличку теплицю, виростив ранні огірки та й повіз їх в Одесу, на знаменитий Привоз, і став ними зранку торгувати. Продукції такої на ринку було мало, тож торгівля йшла жваво. Через годину-другу в мене майже нічого не залишилося. Та я примітив, що біля мене крутиться якийсь чоловік років тридцяти. Огірків він не брав. Коли я закінчив торгувати, він підійшов до мене і запитав, чи не зміг би я бути в нього за кума. Я, звісно, здивувавсь і запитав: «Чи в Одесі всі чоловіки повимирали?» На що він відповів: «Знаєте, річ у тому, що в нас із дружиною діти після народження помирають, от старі люди й кажуть, що за кума треба взяти чоловіка не з місцевих. Тож я прошу вас бути у мене за кума».

 

Я не знав, що відповісти, та зрештою погодився. Кум сказав: «Ждіть мене тут, а я побіжу та зловлю таксі». Невдовзі він з’явивсь, і ми поїхали. Хвилин через десять зупинились і взяли ще двох чоловіків. Мій новоявлений кум сказав, що це теж куми. Дорогою той, що з базару, сказав: «А що, як ми спочатку заїдемо в ресторан та перекусимо, поки немовля вдома готують до хрещення?»

 

Я був не проти, бо таки добре зголоднів. У ресторані кум став замовляти, чого душа забажає: і їсти, й пити, — аж стіл хитався від закусок та питва. Через півгодини куми піднялись і сказали, що йдуть до туалету, але довго не поверталися звідти, а головний кум сказав мені: «Ви, куме, сидіть тут, а я піду спіймаю таксі та й рушимо всі разом за малим, щоб їхати до церкви».

 

До-овго я чекав кума… Та так і не дочекався. Ось так, дорогі мої. Маю кума в Одесі і досі не знаю, де живе і як його звати.

Рейтинг