— Ось тобі, грайся, учись миші ловити, — та й пішла.
Кошеня торкнуло лапкою мишку раз, удруге. Лежить мишка і не поворухнеться. Схопило легенько зубами, а мишенятко:
— Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а лапою мишку тримає.
— Відпусти мене, — просить мишенятко.
— Не можу, — каже кошеня, — мене мама буде сварити.
— Моя теж сваритиме, якщо я не прийду.
— То твоя мама, а то — моя! Вона буває дуже зла, як розгнівається, — каже кошеня.
— А що ти зі мною зробиш?
— Повчусь, як миші ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
— Хіба так вчаться? — пропищала мишка.
— А як? — дивується кошеня.
— А так: я буду тікати, а ти наздоганяй — як у квача грають.
— Це цікаво, — погоджується кошеня.
— І дуже весело, — пропищала мишка. — Я як до трьох долічу, ти зразу ж мене відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мишка шусть — і нема. Як вітром здуло. Лаяла мама-киця кошенятко. Вуха нам’яла, щоб пам’ятало кошеня науку.
