Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати.
Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні були!
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота.
— І братів, і сестер твоїх знав, — каже рак, — які ж добрі були!
— Угу! — гугнить ворона, а рака кріпенько держить.
— Та вже хоч вони і гарні та добрі, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої за тебе!
— Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою промовою, то люди й кажуть: «Упустив рака з рота». А як кого остерігають, то кажуть: «Гляди, не впусти рака з рота».
Показати коментарі
