Друкувати
Щосуботи в Гельмязеві базар. Справжнісінький філіал Сорочинського ярмарку. «Летючі» продавці з кількох областей навозять краму, точнісінько такого, як у Пекіні, Стамбулі, Києві і Жмеринці. А ще ж сільгосппродукція з місцевих присадибних ділянок — подавайте сюди Гоголя, аби все те ще раз описав!

 

Сівши у відчинених навстіж дверях свого магазину-фургона, моложавий здоровенний червонопикий — шаблю й шаровари, то будь-якого козака за пояс заткне — чоловік продає розлиту в пластикові пляшки олію.

 

— Почім олія? — цікавиться бабуся.

 

— Одна пляшка 13 гривень, дві — 25, тільки по дві в руки! — на весь базар вигукує продавець із бісиками в очах.

 

Бабця вже рушає далі, але спрацьовує оте «тільки по дві в руки». Вертає і купує.

 

Картина повторюється знову й знову. Люди з почуттям вигідної покупки рушають додому, несучи найароматнішу по цей бік екватора олію з невеликого гельмязівського цеху. І згадують того веселого продавця, котрий не по два в руки, а оберемками до своєї олії додає безплатно веселий гумор, якого в жодному супермаркеті не купиш.

Рейтинг