Слідом за бабою йшли два жандарми. Як помітили на дорозі ташку з грішми, здивувалися:
— Ба, чому баба гроші не взяла? — каже один.
— Бо дурна, — каже другий.
— А може, баба щось знає? — питає перший.
— Доженемо її, та дізнаємося! — відповідає другий.
Побігли за старою, догнали, питають:
— Бабко, чому ви пройшли повз ташку з грішми і не взяли її собі? Може, ви дуже багаті?
— Бідна я, — відповідає баба, — не маю й на сіль…
— Та чому ви не взяли собі бодай половину?
— Грошей мені не треба. Гроші — смерть!
Жандарми розсміялися:
— Та чи не казав я тобі, що баба неповного розуму, — сміється жандарм.
— Певно, дід бив бабу по голові мішком, — регочеться другий.
Стара жінка пішла собі шляхом, а жандарми сіли й почали ділитися грішми. Коли вже поділилися, захотілося їм випити.
Старший каже молодшому:
— Тут тобі сотня! Біжи до села, купи горілки і чогось поїсти.
— Охоче! — відрапортував молодший, побіг швидко до корчми.
Сидить старший біля грошей, милується новими сотнями й думає собі так: «Яке велике щастя! Куплю собі маєток, оженюся й буду паном. Буду жити без жури…»
Тримає в руках ташку жандарм, дивиться на неї жадібними очима й думає: «Добре б покласти до кишені всі грошики. Чому я повинен ділитися з молодшим? Я ж перший помітив на дорозі бабу з ташкою?» І додумався вбити молодшого.
А тим часом молодший жандарм вертався з горілкою. Він теж пошкодував грошей, що припадали старшому. І вирішив. «Всиплю я до пляшки отрути». Так і вчинив.
Як тільки він прийшов, а старший на нього з багнетом! Та й вбив товариша. Лежить мертвий жандарм на дорозі, старший дивиться на нього. Стало йому ніяково. Взяв і випив трохи горілки. І сам упав мертвий.
