— Слухай, зятю дорогенький,
Старість не здолати.
Я ж старенька, отож буду
Скоро помирати.
І тому тебе я прошу
(Щоб і в домі знали),
Щоб в найкращому куточку
Мене поховали.
— Добре, мамо, —
зять погодивсь, —
Щоб все заладнати,
Треба хлопцям, що ховають,
Грошеняток дати.
— Грошенят я наскладала,
Даю, скільки треба!
Лише б місце на цвинтарі
Було ближче неба…
А ввечері зять приходить
І не в’яже лика:
— Де був, з ким пив,
не питайте,
Діло ж бо велике!
Просьбу вашу заладнав я,
Грабарі чудові!
Тож в п’ятницю, не забудьте,
Щоб були готові!
Показати коментарі
