По ньому сохли знатні сеньйорити.
В’юнкий, мов змій, хоробрий, наче лев,
Він був героєм кожної кориди.
Та ось набридло дратувать биків,
Своїм життям весь час ризикувати —
І матадор натомість захотів…
У королівській опері співати.
І головрежу якось тет-а-тет
Він прямо заявив, торкнувшись шпаги:
— Беріть солістом. Гроші — наперед.
Віднині гарантую вам аншлаги.
У мене голос дужчий, ніж в бика! Як затягну — не треба і оркестру.
— Ллє… це ще не все для співака…—
Пробелькотів шокований маестро.—
Чи хоч відрізните ви «ре» від «соль»? — Схопивсь тореро:
— Ах ти ж бюрократе!
Мені, кому аплодував король,
Як смієш так зухвало відмовляти?!
Пригрів гарненьку приму не одну,
А «місць нема!» для справжнього мужчини?
Дивись, бо тільки пальчиком кивну,
І вас порозганяють з половини…—
Що пальчику снаги не позичать,
Усі переконались дуже скоро:
Із візами «розглянуть!», «посприять!»
Пішли, мов повінь, скарги матадора.
І хоч не знав він, що таке бемоль,
Хоч глухнуло від нього півпартеру,
Дали тореро не останню роль,
Зробив тореро в опері кар’єру.
*
Навіщо, скажуть, балачки оці?
Де матадори, де ота корида?
Еге ж… Та ще і в нас є молодці:
В мистецтво пруть, мов свині до корита!
