Ідуть вони, ідуть, а перед ними глибока круча. А лисичка й каже: «Стрибай ти, зайчику, бо ти найменший!» Зайчик як стрибнув, так і перескочив. Лисичка каже: «Стрибай ти, свинко, бо ти найжирніша!» А свинка як стрибнула, та й упала в кручу. Потом лисичка каже: «Стрибай ти, ведмедику, та ловко, бо ти неповороткий!» А ведмедик як стрибнув, та й упав в кручу. Потом лисичка каже: «Стрибай і ти, вовчику, бо ти верткий!» А вовчик як стрибнув, та й упав в кручу. «Ану, і я стрибну!» — каже лисичка. І як стрибнула, та й упала в кручу.
Сидять вони день, сидять два — нема чого їсти. Лисичка й каже: «Давай ми тебе, свинко, з’їмо, бо ти найжирніша!» Закувичала свинка… Та й з’їли.
Сидять вони день, сидять два — нема чого їсти. Лисичка й каже: «Давай ми тебе, ведмедику, з’їмо, бо ти неповороткий!» Заревів ведмедик та став обороняться, а лисичка і вовчик повалили його та й з’їли.
Сидять вони день, сидять два — нема чого їсти. Лисичка й каже: «Давай, вовчику, ляжем спать, а завтра на досвітки, як встанемо, я тебе підсаджу, і ми виліземо наверх; піймаєм зайчика та наїмось, а в річці води нап’ємось!» Полягали. Вовчик заснув, а лисичка потихесеньку підійшла до сонного вовчика та за горло зубами. Вовчик завив жалібно, а вона його загризла та із’їла, тільки шкурочка та кісточки з кишечками остались.
На другий день, як стало світати, лисичка позбирала усі кісточки в одну кучу та стрибнула на кістяну кучу, а з кучі на край кручі та на горі сіла спочивать.
Сидить вона день, сидить два — нема чого їсти. А лисичка нагадала, що в кручі остались кишечки вовчика, стрибнула вона туди, повитягала усі наверх, підмостила їх під себе та їсть одну за другою. Біжить кішечка та й каже: «Дай мені, лисичко, кишечок!» А лисичка їй каже: «Продери собі животик і ти будеш їсти!» А кішечка каже: «Я не вмію дерти». А лисичка каже: «Давай я продеру!» А лисичка лапкою як продере, а кішечка кричить: «Ой, болить, болить!» А потім лисичка каже: «Та давай я дужче продеру!» А вона як дерне лапкою, а кішечка кававк та й здохла. А лисичка з’їла кішечку з кишечками, тільки шкурочка осталась.
Лисичка захотіла пить і побігла до річки. Біжить вона, біжить, коли дивиться — лежить на шляху балабайка. Вона наділа її на лапку та й побігла далі.
Біжить вона, біжить, коли гляне — стоїть під кущем глечик, повен молока. Лисичка застромила туди голову та випила молоко; потом стала витягать із глечика голову та каже: «Скинься, а то піду утоплю!» А глечик не скидається. А вона каже: «Утоплю! Утоплю!» Лисичка йде до річки та бринь лапкою по струні. Потім іде, іде, приходить до річки та нахиляє глечик у воду та лапкою по струні бринь. «Ага! Плачеш? Утоплю!» Потім вона далі глечик встромляє в воду та лапкою бринь по струні. «Ага! Плачеш? Утоплю!» Та як устромила глечик у воду, а вода в глечик буль-буль-буль, набрався повен глечик води, і лисичку потягнув у воду. І лисичка утопилась.
