— Приходь, — каже, — журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе, як для себе.
От приходить журавель на ласкаві запросини. А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:
— Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику!
Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопить. А лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизькала.
Вилизькала та до журавля:
— Вибачай, журавлику, — що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.
— То спасибі ж, — мовить журавель.
— Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.
— А прийду, журавлику, прийду, лебедику!
На тому й розійшлися. От уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої смачної страви: узяв і м’яса, й картопельки, й бурячків — усього-усього, покришив дрібненько, зварив, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:
— Призволяйся, люба приятелько, не соромся!
От лисичка до глечика — голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюхати. Нічого не вдіє!
А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку — та й поїв, що наварив. А тоді й каже:
— Оце ж, — каже, — вибачай, лисуню, що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не маю на гостину.
Ох і розгнівилася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувать забула, як годиться, чемним бувши. Так-то їй журавлева гостина до смаку припала!
Та від того часу й не приятелює з журавлями.
