— Приходжу просто з лісу, где птиці і звірі таку раду радили, щоби межи всіма животинами віднині всяка незгода закінчилася, а вмісто неї вічний мир настав.
Цілий собор, узнавши всеконечну того потребу, ухвалив, щоби перед всім вовки з вівцями, а лиси з курми о тім порозумілися; і на мене випало вас о тім завідомити, а я перший хочу тоє діло ствердити, що від сеї години буду з вами жити по-приятельськи.
Єсли вам завгодно о тім пересвідчитися, то лиш з бантів ваших до мене злетіть, а я вас по-братньому притисну до мого серця, як іще ніколи не видали-сте, ані чували-сте.
Кури, радуючися тою новиною, стали нараз кодкодакати; но один когут, похваляючи тую загальну ухвалу, підніс голову догори і став ся в одну сторону щось дуже дивити. Побачивши тоє, сердечний лис запитав когута:
— А чого ти, брате, заєдно так голову догори задираєш?
На тоє каже когут:
— Я виглядаю псів, котрі от уже і надбігають; бо рад би-м, щоби ся і они тою новиною потішили і з тобою початок того вічного мира ділом ствердили.
Скоро іно лис за пси учув, якось йому нараз зробилося недобре, та й перерваним голосом, мов з перепуду, каже до курей:
— Бувайте здорові!
А когут на тоє:
— Але зажди, брате; сам до тебе злізу — бо пси уже і тут.
Лис заледве іще сказав:
— Псам о тій ухвалі з лісу іще нічого не обвіщено, — і драпнув, що за ним аж закурилося.
Незадовго потому опам’яталися і кури з свого одуру і сказали когутові:
— Такой-то, що голова, то і розум!
