Жив в одному аулі бідняк, і було у нього дванадцять синів. Одинадцять старших синів були злі, нерозумні й ледачі. А наймолодший, Байбурак, був добрий, спритний і розумний. Коли сини підросли, батько надумав їх оженити. Та ось біда: де ж знайти стільки наречених? І довелося старому блукати по світу в пошуках наречених для своїх синів.
Пошив він собі чоботи без халяв і бешмет без рукавів, узяв у дорогу чурек та баранячу ногу і пішов мандрувати.
Довго йшов старий і дістався нарешті до тої гори, де стояла сакля старої Карт-Енем. Стара Карт-Енем пряла вовчу вовну.
— Добридень!—привітався старий.
— Доброго здоров’я, чоловіче! Навіщо ти прийшов сюди?
— Шукаю наречених для своїх дванадцяти синів. Чоботи стоптав, бешмета подер, а все марно.
— Гаразд. Оженимо ми твоїх синів на моїх дочках,— сказала стара Карт-Енем.— У мене їх якраз дванадцять.
Пішов старий додому і звелів синам їхати по наречених. Брати швидко зібралися й поїхали. Стара їх нагодувала, напоїла і вклала спати під чародійну ковдру, якою можна було б покрити три тисячі чоловік.
Опівночі наймолодший брат Байбурак почув, як стара у темряві гострила свій великий ніж, і розбудив старших,
— Не спіть,— мовив він.
З нагостреним ножем підійшла стара Карт-Енем до братів і запитала:
— Чи вже всі спите?
— Я не сплю,— озвався Байбурак.
— Чому ж ти не спиш?—здивувалася Карт-Енем.
— Бо твої гуси ґелґочуть.
Пішла стара Карт-Енем різати своїх гусей. Залишила лише трьох — це були чаклунські гуси.
— Чи вже всі спите?—запитала вона, коли повернулася.
— Я не сплю,— озвався Байбурак.
— Чому ж ти не спиш?—розгнівалася Карт-Енем.
— Бо твої корови мукають.
Пішла стара Карт-Енем, розбудила старшу дочку, і вдвох вони перерізали всіх корів. Тільки-но стара Карт-Енем вийшла, розбудив Байбурак братів, і вони втекли.
Коли ж стара Карт-Енем повернулася додому, то зрозуміла, що Байбурак з братами перехитрив її. Завила вона від люті, сіла на гарбу без коліс і полетіла в погоню за ними.
Побачив Байбурак, що Карт-Енем наздоганяє їх, та й шпурнув у неї камінь, і виросла між ними висока гора. Карт-Енем стала гризти цю гору своїми залізними зубами, прогризла наскрізь і знову кинулася в погоню за братами.
Ось-ось наздожене їх, але Байбурак тупнув ногою, і за спиною братів пролягла глибока прірва. Карт-Енем не змогла через неї перестрибнути й повернулася.
Старші брати прийшли додому живі й здорові. Здавалося б, дякувати їм Байбуракові за те, що порятував їх, а вони зненавиділи його за сміливість і спритність. Тепер у них одне було на думці — як згубити його.
І придумали нарешті. Пішли до хана тієї країни і мовили: . — О могутній хане, у старої Карт-Енем є чародійна ковдра, яка може вкрити одразу три тисячі чоловік. Дуже вже захотілося ханові мати таку ковдру, і він спитав:
— А ви не дістанете мені її?
— Ми навряд чи дістанемо. Але ось наш братик Байбурак зможе,— дружно відповіли брати.
— Отож накажіть йому: хай принесе мені цю ковдру, бо інакше я голову йому відрубаю.
Не довго думаючи, узяв Байбурак кийок і відправився по чародійну ковдру, Прийшов він до старої Карт-Енем, забрався на дах саклі і продовбав у ньому діру саме навпроти ліжка Карт-Енем. Тоді настромив на кінець кийка голку і став ночі чекати.
Коли заснула стара Карт-Енем, Байбурак просунув кийок у дірку і уколов стару голкою. Вирішила стара, що це кусають її блохи, Й від люті викинула чародійну ковдру за двері. А хитрий Байбурак тим часом узяв ковдру й пішов. Стара Карт-Енем покрутилася-покрутилася та й раптом спохватилася: «Чого доброго, цей хитрий Байбурак поцупить мою ковдру!»
Вийшла вона з саклі, бачить — ковдри немає, а тим часом Байбурак уже перевалює через сусідню гору.
Трохи було не луснула стара Карт-Енем від люті, сіла на гарбу без коліс і кинулася за ним в погоню. Тільки-но стала вона наздоганяти Байбурака, він шпурнув у неї камінь, і виросла за його спиною висока гора. Вгризлася стара Карт-Енем в ту гору своїми залізними зубами й прогризла її наскрізь. Ось-ось наздожене вона Байбурака.
Тоді Байбурак тупнув ногою — і пролягла між ними глибока прірва. Стара Карт-Енем знову не змогла її перестрибнути і, клацаючи зубами, повернулася додому.
А Байбурак відніс чародійну ковдру ханові й одержав у нагороду золотий червінець.
Ще більше зненавиділи Байбурака заздрісні брати. Ні вдень, ні вночі не заспокоювались. І зрештою надумали вони, як його згубити. Прийшли до хана і кажуть:
— О могутній хане, у старої Карт-Енем є чаклунські гуси: вони вміють віщувати майбутнє. Лише наш Байбурак може їх добути.
Хан гукнув до себе Байбурака і питає:
— Чи зможеш добути мені чаклунську гуску?
— Добуду!—відповів Байбурак.
Довго він ішов чи недовго, аж нарешті прийшов до старої Карт-Енем і сховався за дверима.
— Піди та принеси мені гуску,— саме у цей час звернулася стара Карт-Енем до своєї старшої дочки,— поворожу, де тепер цей хитрий Байбурак.
Дочка принесла гуску, і стара Карт-Енем питає:
— Скажи, де зараз Байбурак?
— У тебе в хаті за дверима сховався,— відповіла гуска. Не повірила стара Карт-Енем, розсердилася і відтяла гусці голову, а дочці наказала принести другу гуску. Принесла дочка другу гуску.
— Скажи, де зараз Байбурак?—питає Карт-Енем.
— У тебе в хаті за дверима стоїть,— відповіла друга гуска.
Тоді й цій гусці вона відтяла голову і послала дочку по третю гуску. А третя гуска, побачивши дві гуски з відтятими головами, заніміла від ляку, а потім закричала:
— Глянь сама, Байбурак стоїть за дверимаї
І лише тепер здогадалася стара, що треба причинити двері. В кутку за дверима стояв Байбурак. Схопила вона його, прив’язала до столу та почала підспівувати:
— Ось і попався ти мені накінець! Засмажу тебе я, зухвалий хитрець.
— Яка ж нудьга одній обідати,— озвався Байбурак.— Гукни на обід всю свою рідню, а тоді вже й пісні співай.
І стара Карт-Енем побігла запрошувати на обід свою рідню, а Байбурак тим часом розірвав мотузки, схопив під пахву чаклунську гуску і пішов додому.
Цього разу стара Карт-Енем стала наздоганяти Байбурака надто пізно — всіх родичів не так уже просто скликати — і Байбурак спокійно прийшов додому і, трохи відпочивши, поніс ханові в подарунок чаклунську гуску. А хан на радощах дав йому аж два червінці.
Брати Байбурака зовсім змарніли від заздрощів. І пішли вони до хана втретє:
— О хане! Чародійна ковдра і гуска-провісник у тебе є. А Байбурак все вихваляється, каже: «Приведу сюди ще й стару Карт-Енем».
Покликав хан Байбурака й питає:
— Чи приведеш ти до мене у палац стару Карт-Енем?
— А чому б не привести!—мовив Баибурак.— Боюсь тільки, щоб ти, бува, не каявся потім.
Пішов Баибурак до ханського коваля і загадав склепати йому залізну скриню із стома замками, а потім перевдягнувся в лахміття, причепив сиву бороду із паклі, взяв скриню й пошкандибав до старої Карт-Енем.
— Чи знаєш ти Байбурака?—спитав він у старої Карт-Енем.
— Та як же не знати! Багато горя я зазнала від цього хитрого Байбурака.
І тут вона побачила залізну скриню.
— Навіщо ти носиш із собою таку важку скриню?
— Я ховаюся у ній влітку від спеки, а взимку від холоду,— пояснив Байбурак.
— Продай мені цю скриню,— попросила стара Карт-Енем,
— Продати можна.., Тільки ти спочатку влізь у неї, подивимось, чи буде тобі в ній зручно?
Байбурак відчинив скриню, і тільки-но стара Карт-Енем влізла, опустив віко і зачинив на всі сто замків. Узяв Байбурак скриню і поніс її в місто, та до палацу з нею не пішов, з’явився до хана голіруч і каже:
— Обридло мені бути в тебе на побігеньках, І нагороди мені ніякої не треба. Ось тобі ключі від скрині.
Віддав Байбурак ключі ханові і заліз на високу гору. А перед тією горою була глибока прірва.
Прибіг хан по скриню і тільки відімкнув останній, сотий, замок— стара Карт-Енем вистрибнула із скрині і проковтнула хана живцем.
Подивилася потім Карт-Енем на всі боки і побачила Байбурака на високій горі. Кинулася вона до нього, але кваплячись перечепилася, впала у прірву і розбилася.
А Байбурак з того часу зажив спокійно. І жилося йому, якщо правду вам сказати, непогано.
Я і сам у нього гостював. Пиво пив і халвою заїдав.
Пошив він собі чоботи без халяв і бешмет без рукавів, узяв у дорогу чурек та баранячу ногу і пішов мандрувати.
Довго йшов старий і дістався нарешті до тої гори, де стояла сакля старої Карт-Енем. Стара Карт-Енем пряла вовчу вовну.
— Добридень!—привітався старий.
— Доброго здоров’я, чоловіче! Навіщо ти прийшов сюди?
— Шукаю наречених для своїх дванадцяти синів. Чоботи стоптав, бешмета подер, а все марно.
— Гаразд. Оженимо ми твоїх синів на моїх дочках,— сказала стара Карт-Енем.— У мене їх якраз дванадцять.
Пішов старий додому і звелів синам їхати по наречених. Брати швидко зібралися й поїхали. Стара їх нагодувала, напоїла і вклала спати під чародійну ковдру, якою можна було б покрити три тисячі чоловік.
Опівночі наймолодший брат Байбурак почув, як стара у темряві гострила свій великий ніж, і розбудив старших,
— Не спіть,— мовив він.
З нагостреним ножем підійшла стара Карт-Енем до братів і запитала:
— Чи вже всі спите?
— Я не сплю,— озвався Байбурак.
— Чому ж ти не спиш?—здивувалася Карт-Енем.
— Бо твої гуси ґелґочуть.
Пішла стара Карт-Енем різати своїх гусей. Залишила лише трьох — це були чаклунські гуси.
— Чи вже всі спите?—запитала вона, коли повернулася.
— Я не сплю,— озвався Байбурак.
— Чому ж ти не спиш?—розгнівалася Карт-Енем.
— Бо твої корови мукають.
Пішла стара Карт-Енем, розбудила старшу дочку, і вдвох вони перерізали всіх корів. Тільки-но стара Карт-Енем вийшла, розбудив Байбурак братів, і вони втекли.
Коли ж стара Карт-Енем повернулася додому, то зрозуміла, що Байбурак з братами перехитрив її. Завила вона від люті, сіла на гарбу без коліс і полетіла в погоню за ними.
Побачив Байбурак, що Карт-Енем наздоганяє їх, та й шпурнув у неї камінь, і виросла між ними висока гора. Карт-Енем стала гризти цю гору своїми залізними зубами, прогризла наскрізь і знову кинулася в погоню за братами.
Ось-ось наздожене їх, але Байбурак тупнув ногою, і за спиною братів пролягла глибока прірва. Карт-Енем не змогла через неї перестрибнути й повернулася.
Старші брати прийшли додому живі й здорові. Здавалося б, дякувати їм Байбуракові за те, що порятував їх, а вони зненавиділи його за сміливість і спритність. Тепер у них одне було на думці — як згубити його.
І придумали нарешті. Пішли до хана тієї країни і мовили: . — О могутній хане, у старої Карт-Енем є чародійна ковдра, яка може вкрити одразу три тисячі чоловік. Дуже вже захотілося ханові мати таку ковдру, і він спитав:
— А ви не дістанете мені її?
— Ми навряд чи дістанемо. Але ось наш братик Байбурак зможе,— дружно відповіли брати.
— Отож накажіть йому: хай принесе мені цю ковдру, бо інакше я голову йому відрубаю.
Не довго думаючи, узяв Байбурак кийок і відправився по чародійну ковдру, Прийшов він до старої Карт-Енем, забрався на дах саклі і продовбав у ньому діру саме навпроти ліжка Карт-Енем. Тоді настромив на кінець кийка голку і став ночі чекати.
Коли заснула стара Карт-Енем, Байбурак просунув кийок у дірку і уколов стару голкою. Вирішила стара, що це кусають її блохи, Й від люті викинула чародійну ковдру за двері. А хитрий Байбурак тим часом узяв ковдру й пішов. Стара Карт-Енем покрутилася-покрутилася та й раптом спохватилася: «Чого доброго, цей хитрий Байбурак поцупить мою ковдру!»
Вийшла вона з саклі, бачить — ковдри немає, а тим часом Байбурак уже перевалює через сусідню гору.
Трохи було не луснула стара Карт-Енем від люті, сіла на гарбу без коліс і кинулася за ним в погоню. Тільки-но стала вона наздоганяти Байбурака, він шпурнув у неї камінь, і виросла за його спиною висока гора. Вгризлася стара Карт-Енем в ту гору своїми залізними зубами й прогризла її наскрізь. Ось-ось наздожене вона Байбурака.
Тоді Байбурак тупнув ногою — і пролягла між ними глибока прірва. Стара Карт-Енем знову не змогла її перестрибнути і, клацаючи зубами, повернулася додому.
А Байбурак відніс чародійну ковдру ханові й одержав у нагороду золотий червінець.
Ще більше зненавиділи Байбурака заздрісні брати. Ні вдень, ні вночі не заспокоювались. І зрештою надумали вони, як його згубити. Прийшли до хана і кажуть:
— О могутній хане, у старої Карт-Енем є чаклунські гуси: вони вміють віщувати майбутнє. Лише наш Байбурак може їх добути.
Хан гукнув до себе Байбурака і питає:
— Чи зможеш добути мені чаклунську гуску?
— Добуду!—відповів Байбурак.
Довго він ішов чи недовго, аж нарешті прийшов до старої Карт-Енем і сховався за дверима.
— Піди та принеси мені гуску,— саме у цей час звернулася стара Карт-Енем до своєї старшої дочки,— поворожу, де тепер цей хитрий Байбурак.
Дочка принесла гуску, і стара Карт-Енем питає:
— Скажи, де зараз Байбурак?
— У тебе в хаті за дверима сховався,— відповіла гуска. Не повірила стара Карт-Енем, розсердилася і відтяла гусці голову, а дочці наказала принести другу гуску. Принесла дочка другу гуску.
— Скажи, де зараз Байбурак?—питає Карт-Енем.
— У тебе в хаті за дверима стоїть,— відповіла друга гуска.
Тоді й цій гусці вона відтяла голову і послала дочку по третю гуску. А третя гуска, побачивши дві гуски з відтятими головами, заніміла від ляку, а потім закричала:
— Глянь сама, Байбурак стоїть за дверимаї
І лише тепер здогадалася стара, що треба причинити двері. В кутку за дверима стояв Байбурак. Схопила вона його, прив’язала до столу та почала підспівувати:
— Ось і попався ти мені накінець! Засмажу тебе я, зухвалий хитрець.
— Яка ж нудьга одній обідати,— озвався Байбурак.— Гукни на обід всю свою рідню, а тоді вже й пісні співай.
І стара Карт-Енем побігла запрошувати на обід свою рідню, а Байбурак тим часом розірвав мотузки, схопив під пахву чаклунську гуску і пішов додому.
Цього разу стара Карт-Енем стала наздоганяти Байбурака надто пізно — всіх родичів не так уже просто скликати — і Байбурак спокійно прийшов додому і, трохи відпочивши, поніс ханові в подарунок чаклунську гуску. А хан на радощах дав йому аж два червінці.
Брати Байбурака зовсім змарніли від заздрощів. І пішли вони до хана втретє:
— О хане! Чародійна ковдра і гуска-провісник у тебе є. А Байбурак все вихваляється, каже: «Приведу сюди ще й стару Карт-Енем».
Покликав хан Байбурака й питає:
— Чи приведеш ти до мене у палац стару Карт-Енем?
— А чому б не привести!—мовив Баибурак.— Боюсь тільки, щоб ти, бува, не каявся потім.
Пішов Баибурак до ханського коваля і загадав склепати йому залізну скриню із стома замками, а потім перевдягнувся в лахміття, причепив сиву бороду із паклі, взяв скриню й пошкандибав до старої Карт-Енем.
— Чи знаєш ти Байбурака?—спитав він у старої Карт-Енем.
— Та як же не знати! Багато горя я зазнала від цього хитрого Байбурака.
І тут вона побачила залізну скриню.
— Навіщо ти носиш із собою таку важку скриню?
— Я ховаюся у ній влітку від спеки, а взимку від холоду,— пояснив Байбурак.
— Продай мені цю скриню,— попросила стара Карт-Енем,
— Продати можна.., Тільки ти спочатку влізь у неї, подивимось, чи буде тобі в ній зручно?
Байбурак відчинив скриню, і тільки-но стара Карт-Енем влізла, опустив віко і зачинив на всі сто замків. Узяв Байбурак скриню і поніс її в місто, та до палацу з нею не пішов, з’явився до хана голіруч і каже:
— Обридло мені бути в тебе на побігеньках, І нагороди мені ніякої не треба. Ось тобі ключі від скрині.
Віддав Байбурак ключі ханові і заліз на високу гору. А перед тією горою була глибока прірва.
Прибіг хан по скриню і тільки відімкнув останній, сотий, замок— стара Карт-Енем вистрибнула із скрині і проковтнула хана живцем.
Подивилася потім Карт-Енем на всі боки і побачила Байбурака на високій горі. Кинулася вона до нього, але кваплячись перечепилася, впала у прірву і розбилася.
А Байбурак з того часу зажив спокійно. І жилося йому, якщо правду вам сказати, непогано.
Я і сам у нього гостював. Пиво пив і халвою заїдав.
Показати коментарі
