Жовтогруді лісові миші наповнюють свої нірки насінням кленів, бруслини, жолудями, горіхами. Підземний звірок-сліпець зносить у спеціальні комори цибулини трав, корінці дерев. А якщо поблизу є город, то поспішає поповнити свої запаси картоплею. Немало її наховає у своєму кублі і водяний щур. Безперестанку з поля до нірки бігає з роздутими щоками хом’як. Зернини він носить в особливих защічних мішках. Цей гризун глибоко під землею зберігає іноді близько півпуда добірного зерна.
Моторні білочки ховають під мох, у дупла дерев лісові горіхи й жолуді, збирають і сушать на гілках гриби.
Чималі запаси жолудів заготовляють сойки — адже у вирій вони не відлітають.
Маленька степова миша, що зовні так схожа на хатню, влаштовує комору на поверхні землі. Збирає докупи насіння різних трав і зверху насипає земляний курганчик. Цю мишу так і прозвали «курганчиковою».
Про чорний день їжу іноді ховають також і хижі звірки та птахи. Сорокопуд, скажімо, наколює на голки чагарників комах, мишенят, ящірок. Сови, коли випаде вдале полювання, ховають у дуплах пійманих мишей, полівок. Горностаї витягують на берег про всяк випадок жаб. Напівівисохлі жаби, буває, лежать під снігом усю зиму. А в голодний передвесняний день горностай розшукує і ласує ними.
Гризуни, що тягнуть у свої комори з полів і городів зерно та овочі, шкодять сільському господарству, їх треба знищувати. Та не всі в’вірі і птахи, що роблять запаси їжі, шкідливі. Білки, сойки, горі-ховки заносять жолуді, горіхи далеко від плодоносних дерев. Частину своїх запасів вони не знаходять. А наступної весни за сотні метрів, а то й за кілька кілометрів, на місцях забутих «комор» виростуть молоденькі дубки чи кедри.
Так мимоволі тварини розводять на нових землях ліси.
