— Що?
— Вазона.
— Звідки?
— А про це ми його зараз спитаємо,— став на порозі у войовничій позі господар дому.— Де ти це взяв, Васюню?
— У школі.
— І вчителька знає?
— Ні.
— Що-о?! Та то ж ти вкрав! Навіщо?
— Мамі… ”
— Ти чуєш, який турботливий синок! Він мамі краденого вазона припер. А ти знаєш, що тебе могли спіймати, в міліцію запроторити?
— Ні…
— От теля. Та ти ж батьків ганьбиш!
– Ах, який гарний! —підійшла дружина. — Квіточки
пишні й ніжні. Не кричи на дитину. Може, він мамі хотів
подарунок зробити. Так, Васюню?
— Умгу…
– От бачиш. Справжній мужчина росте, не те, що ти.
Ніколи й квіточки не подарував,— зблиснула очима на чо
ловіка.
Теж мені мужчина…— пробурмотів хазяїн.— Мужчина якийсь рубанок чи напилок приволік би з майстерні, и то — квіточки… Не мужське це діло… Тьху!
