— День добрий! — гукнула вона. — Почула, як ти гарно кукурікаєш. Чудовий у тебе голос. Тільки не знаю, чи вмієш ти так співати, як співав твій батько.
— А як же співав мій батько?
— Він на одній нозі ходив по плоту і, заплющивши одне око, так гарно кукурікав, що й ну…
— І я зможу! — сказав півень, випрямився, заплющив око і почав кукурікати.
— А чи зможеш ти стояти на одній нозі і, заплющивши очі, співати?
— Зможу! — крикнув півень.
Та тільки заплющив він очі, як лисиця підскочила і схопила його. Понесла лисиця його в ліс і хотіла вже з’їсти, а він і каже:
— Твоя мати не так робила!
— А як же вона робила? — спитала лисиця.
— Схопивши півня, вона, перш ніж розірвати його, мала звичку співати.
— Я вся вдалася в матір! — промовила лисиця.
Заплющивши очі, вона почала щось шепотіти. Півень тільки цього й чекав: змахнув крилами, злетів і сів на дерево.
— Ось тобі й маєш, півень мене перехитрив, — облизавшись, промовила лисиця, зітхнула і голодна подалася в ліс.
