Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця: «Но, вже підем на ярмарок». Заєць тогди каже до того чоловіка: «Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести». Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже: «Що ти там несеш в міху?» А той каже: «Несу поштаря».— «Та,— каже,— що би ти за того хотів поштаря?» — «Даш,— каже,— сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі». Той чоловік дав тому сотку. «Гай,— каже тей,— на тобі сего поштаря». Той каже: «А в що я його покладу?»— «Ти,— каже,— маєш торбину з хлібом, озьми, хліб викини, а того поштаря там запхаєш». А той узяв та й так зробив. Той бере та й вертається назад додому.
Вийшов він за місто, а заєць каже: «Озьми, мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти». Той чоловік каже: «А як ти де втечеш?» Каже: «Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата».— «Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошеночку з грішми, аби-с був знашний». Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.
Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки: «Ци не був тут поштар?» А жінка каже: «Я тут не виділа жодного поштаря». Він каже до жінки: «Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошеночком прив’язав до него з грішми». Жінка каже до чоловіка: «Йди, може він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти». Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Чоловік приходить додому та й каже до жінки: «Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми».
