Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги —
Браконьєри-торбохвати.
Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,
Дресирований Гаврилом…
Що не крок — тріщить лоза.
Йдуть, нема на них холери!
Ось і озеро-краса.
І спинились браконьєри.
Підізвавши двох Микол,
Одігнавши пса рудого,
Дістає Гаврило тол
І дружкам говорить строго:
– Киньте к бісу цигарки
І замріть у цій хвилині,
Бо як бахне — на шматки
Рознесе вас по долині.
Прикріпив Гаврило Щур
Тол на палку-закидалку,
Підпалив бікфордів шнур
І жбурнув на воду палку.
Ліг на землю на живіт
І простяг тремтячі руки.
П’ять хвилин — і гримне світ!
І спливуть соми і щуки!
Але світ не без чудес
(Не забуть їм ту рибалку!):
Як уздрів служака-пес,
Що хазяїн кинув палку, —
Гавкнув хрипло — і туди:
Діставати, як привчили!
Палку — в зуби… і з води
Пре до берега щосили!
Пре на них… А шнур горить!.
Торбохватам не до рибки:
Щур «ой боже!» верещить,
В двох Микол волосся дибки!
Двоє в майках і трусах,
Щур Гаврило в тілогрійці —
Чешуть так, що глянуть страх!
Хоч записуй в олімпійці!
Шнур згоря! Сильніше «крос»!
Озирнуться торбохвати —
З вибухівкою Барбос
Наступа уже на п’яти!
Марафонську боротьбу
Тим скінчили браконьєри,
Що залізли на вербу
І притихли, мов тетері.
Під вербою став і пес.
Кинув тол й махнув ганяти…
Мить… і дим аж до небес!
Бахнув тол гучніш гармати!
Бахнув так, що їх труси
Над вербою закружляли,
Що суконні картузи
З неба й досі ще не впали.
Бахнув так у всі боки,
Що тікали з лугу коні,
Що здригнулися шибки
У міліції в районі,
Що хрестились на траві
Два Миколи і Гаврило.
Хтось питав їх:
— Ви живі? —
Ті не чули. Поглушило!
Сполошилося село,
Збіглись діти до левади,
Лиш нікого не було
Ні з району, ні з сільради.
Там воюють на словах,
Шлють з міліції папери…
А в озерах і річках
Нищать рибу браконьєри!
1960
