— Степане Мусійовичу, — звернувся до начальника, — до нас на дільницю проситься тямущий чоловік. Має диплом і досвід за спеціальністю. Я ось приніс його заяву.
— Нам кваліфіковані кадри вкрай необхідні, — мовив керівник, — але перед тим, як підписати наказ, маю детальніше дізнатись про людину.
— Що вас цікавить? — спитав майстер.
— Чи занадто прикладається до чарки?
— Не п’є зовсім…
— Оце вже заковика, — насторожився Степан Мусійович. — Затям, непитущих людей треба остерігатися.
— Чому?
— Може, це закодований алкоголік? Зірветься, і буде нам клопіт.
— За нього ручаються два працівники, що раніше трудилися разом із ним.
— А він часом не наркоман? — розмірковував начальник. — Ті, що сидять на голці, здебільшого байдужі до спиртного.
— Ні, не наркоман, я перевіряв.
— Не п’ють люди і через болячки. Заляже на лікарняний — і попробуй його тоді здихатися.
— Він займається спортом.
— Чи не боксом?.. Зніму з нього преміальні за недбальство, і вріже мені по мармизі.
— Він тихий, сумирний, займається бігом… У вихідний у нього крос. Дочка живе у селі за шість кілометрів, він робить до неї розминку, провідає внуків і вертається назад.
— Не інакше, мабуть, як на коханок тратить гроші, якщо не може спромогтися на велосипед…
— Він одружений, порядний сім’янин.
— Вкотре одружений?
— Перший раз.
— Скільки йому років?
— Сорок п’ять.
— Такі вміють маскуватися під ангела, а насправді він, судячи з усього, ловелас і гультіпака. Ще не вистачало мені розбиратися з сімейними чварами. Я нещодавно розміняв шостий десяток і вже з третьою не можу зжитися. Так що нам потрібна пильність, пильність і ще раз пильність. Цей тип викликає підозру. Нехай хтось візьме його на свою шию, а ми потім придивимось, упевнимось і візьмемо його з випробувальним терміном. А поки що ви, Чопик, очолите дільницю за сумісництвом.
