По цей бік Онисько зі своїми грядками — цибулею, морквою, часником, помідорами…
По той бік Терешко зі своїм когутом, який перелітає через паркан і своїми кігтями переорює Ониськові грядки, наче дисковим культиватором. Не стерпів такої наруги чоловік, спіймав когута, повисмикував з його крил довге пір’я, щоб не міг перелетіти через паркан, і перекинув зловмисника в Терешкове подвір’я.
Усе було б добре, та не врахував Онисько, що в Терешка кулаки, як двопудові гирі. Побачив він знеславленого півня, поставив біля паркану стільця, виліз на нього і гукнув Ониськові:
— Підійди-но сюди, я тобі начищу пику!
— За що? — вдав із себе дурника Онисько.
— Стань ближче, я на твоїй мармизі все напишу, — пригрозив Терешко.
Онисько відчув, що пахне смаленим, і ввімкнув задній хід:
— А може, не треба. Може, владимо все тихо-мирно. Он у мене завалялася пляшка добрячого самогону…
— Дуже задешево ти оцінив когутове пір’я! — ще більше розсердився Терешко.
— Це діло можна виправити — одіб’ю в паркані знизу дві дошки, і нехай собі гуляє зі своїм гаремом на моїх грядках скільки йому заманеться, — запропонував Онисько.
Терешко задумався:
— Ну якщо так…
На цім хильнули самогону і розійшлися. От і ходить через дірку в паркані на Ониськові грядки когут, зозулястих за собою водить, гребуться гуртом, аж курява здіймається. А тоді зозулястенькі по черзі шастають у Ониськів хлів і залишають у гніздах як на підбір яйця.
Отож по якімсь часі Терешко знову виліз на стілець біля паркану.
— Сусіде, де ти там? — погукав.
— Тут я, — обізвався Онисько в передчутті нової біди.
— Ти ось що… Забий дірку в паркані дошками, — мирно запропонував Терешко.
— Навіщо? — здивувався Онисько. — Мені з твоїм когутом навіть веселіше.
— Однак забий, — наполіг на своєму Терешко.
Тож дірка забита.
У когута вже відросло пір’я, але Терешко тримає його на прив’язі.
І чого б це?
