“Фальшиві друзі, або колективна творчість” Павло Глазовий

Двоє друзів тихо йшли
Полем попід гаєм.
Раптом дивляться: ведмідь
З яру вибігає.
Перший вигукнув:
– Біда! Буде нам рахуба! –
Кинув друга і пришком
Вискочив на дуба.
Другий скрикнув і упав
На краю дороги,
З переляку задубів
І відкинув ноги.
До лежачого ведмідь
Підійшов поволі;
Довго нюхав, потім чхнув
Та й побрів по полю.
Зліз із дуба той що втік.
– Ти живий? – питає, –
Ну й великий же ведмідь!
Більших не буває!
Як же він тебе не з’їв,
Мабуть неголодний.
– Ні, друзяко, видно, він, –
Добрий, благородний.
Ти повіриш, розмовляти
Вміє по – людському.
Він обновах мене
Й говорив при тому:
“Ти дружи з людьми, та знай –
Совісті немає
Той хто в горі та біді
Друга покидає.”
Байку вигадав Езоп,
Цим себе прославив
А мораль ведмідь сказав:
“Крапку я поставив!”