— Дядьку, що ти їси?
— Хліб, — каже дядько.
— Дай-но я попробую.
Дав дядько йому кусок хліба, ведмідь покуштував і питає:
— А з чого ж той хліб робиться?
Дядько й став розказувати:
— Треба спочатку поле добре виорати і на зиму посіяти зерна. Воно перезимує, весною проросте, а потім виколоситься, достигне, і треба буде вижати, в копи поскладати, додому звезти, змолотити, прочистити, поїхать до млина і змолоти. І буде тоді мука. А муку замісити, затопити в печі і пекти хліб.
Вислухав теє все ведмідь, почухав потилицю та й каже:
— О, то мені треба довго чекати.
Подумав трохи, а потім знов і каже до дядька:
— Давай ми вдвох посіємо…
— А як будемо збирати?
— Щось тобі, а щось мені.
Дядько й каже:
— Мені вершки, а тобі корішки. Згодний?
— Добре, — згодився ведмідь.
От посіяли вони зерно, виростили і зібрали врожай. Забрав дядько собі вершки, а ведмедю віддав корішки — солому.
Побачив ведмідь, що його обдурено, та й каже.
— Е, я так не хочу. Сіймо щось друге.
Чоловік радить:
— Посіємо ріпу… Вже тобі будуть вершки, а мені корішки.
Згодився ведмідь. Настала пора збирати урожай. Забрав дядько собі ріпу — корішки, а ведмедеві дає вершки — листя. Бачить ведмідь, що його знов обдурено, махнув спересердя лапою і поплівся до лісу.
З тих пір ведмідь ніколи вже не встрявав у спілку з дядьком.
