Петрусь цяцьками грався.
Аж ось — хрю-хрю! — і він свині
На смерть перелякався.
— Іч, паця-кака! Ма-мо! Ма-а..
.— Ревів Петрусь без тями.
— Чу-чу!.. Взяла б тебе чума…
Іди, синок, до мами…
І крику там було, й плачу,
І згодом ще мороки:
Петрусь вві сні кричав: «Чу-чу» —
І заїкавсь три роки…
А потім ріс Петрусь і став
Здоровим, слава богу.
І заїкаться перестав,
І вийшов на дорогу…
Тепер Петро наш керівник
В великій установі.
А переляк хоч зовні й зник,
Та в душу вріс Петрові.
Простий дитячий переляк
Зробивсь — відповідальним.
Терпимим для Петра сяк-так,
Для інших же — печальним…
На службу чесний чоловік
Просився, знає справу.
Петро Сахно «в анкету вник»
І відхилив заяву.
Подай прародичів йому
Від самого Адама.
А то отак, гляди, прийму,
А в нього десь там пляма…
Друг — помилково у біді
. І ось Петро за свідка
У суд прийшов та до судді
: — Я з ним стрічався зрідка…
Сахавсь, одхрещувавсь Петро,
Хоч знав його з дитинства.
А друг робив йому добро,
Не ждав від нього свинства.
Та совість штовх Петра під бік:
«Ти ж боягуз, це зрада!
Скажи, що чесний чоловік…»
Так ні, в Петра ж посада!..
«Та я… не будь я керівним
— Я б не вагався й трішки,
Як у дитинстві йшов би з ним
Хоч на край світу пішки…»
Сахно трусивсь, як цуценя
Десь перед звіром диким…
От що зробила та свиня
Із бідним чоловіком!
Дитячість мила всім завжди,
Та не керуйся нею.
Свині злякався — півбіди,
Біда — як став свинею.
