у шофера на путі скрізь — дорожні знаки.
Глянеш — зовсім вільний тракт, селище неблизько.
Але ось дорожний знак: «Обережно: слизько!»
Ліс мелькає, гай, байрак, «Волга» далі їде.
Піонерський табір — знак: «Обережно: діти!»
Два новеньких «Москвичі» вимчали з двох вулиць
: два шофери-лихачі фарами зіткнулись.
Жертви є? На щастя — ні. Люті ж, нетерплячі,
вже зчепились, як півні, водії гарячі.
Стільки лайок, грубих слів в цім раптовім герці!
Вже Іван на землю сів, ухопивсь за серце.
А Степана палить лють, тне він без спочинку,
щоб Івана шпигонуть глибше у печінку.
Лайка ж груба та бридка — зброя «бездоганна».
І, дивись,— уже «швидка» повезла Івана.
Бо не завжди смерч і шквал нас ведуть до згину.
Слово ж здатне наповал порішить людину.
Скандаліста стріти варт, що почне вас кпити,
— вже й інсульт вам чи інфаркт… Але що ж робити?
А можливості тепер у наук безмежні.
Дай хоч ти нам, НТР, знаки застережні!
Як на лайку потягло, щоб обов’язково
засвітилося табло: «Обережно: слово!»
Хто не зважить — щоб тому лазер рота стиснув,
— щоб заціпило йому так, щоб і не писнув.
А найкраще — щоб отак: щоб обов’язково
був у людськім серці знак: «Обережно: слово!»
