Для роману чи для п’єси
переклав один поет з вірша
пушкінського «Бесы»
найвідоміший куплет.
Пушкін слово легко ронить —
скільки чару в нього тут:
«…Домового ли хоронят,
Ведьму ль замуж вьідают?»
Перекладач «строчку гонить»,
а слова його повзуть:
«…Дідька лисого хоронять,
відьму заміж оддають…»
Він читав мені, я слухав,
— Ну, то як? — він брови звів.
— Я потилицю почухав,
— обережно відповів.
— Є рядки, слова, є рима,
— Пушкіна нема й знаку.—
— Зміряв він мене очима:
— Тут усе по словнику!
— В тім-то й річ: коли буквально
— підставляєш точно те ж,
дідька лисого нормально
хоч рядок перекладеш!
Показати коментарі
