ЗЕЛЕНА ВУЛИЦЯ
Кажу: зелена вулиця.
Ну й що ж?
Усі ми добре знаєм, що це значить.
Але колись ішла по тілу дрож,
як хто “зелену вулицю” побачить.
Зелена вулиця сто літ назад,
коли ще час і смутен був, і скрутен,
це — дві стіни муштрованих солдат,
де в кожного зелений був шпіцрутен.
Між двох рядів по “вулиці” такій
здіймалися шпіцрутени-лозини:
засуджені проходили по ній,
тяжкі удари падали на спини.
І не один солдат від них помер,
і не один страждав і тяжко хворів.
А от зелена вулиця тепер —
в путі ланцюг зелених світлофорів.
Зелена вулиця! Як підоспів —
будь ласка, їдь, дається повна змога;
у переноснім значенні цих слів —
широка, вільна і пряма дорога.
СВІТ БАБУСИНИХ КАЗОК
На Сулі прозорі хвилі,
як бурштинові
Панський сад росте на схилі
в Костянтинові.
А в саду тім, кажуть, вітка
на ялиці є,
там на вітці висить клітка
із жар-птицею.
Краде білка там горіхи
з саду панського.
А для хлопця стільки втіхи
для селянського!
А горіхи, цю привабу,
кращу жемчуга,
й нам, було, приносить баба
Тимошенчиха.
А казкам які ми раді
тим, бабусиним,
що від них і взимку в хаті
як у вусі нам,
як веде про Йвана мову
про царевича,
про Телесика чи Бову
Королевича.
Наче мишки, тихо-тихо
всі сиділи ми;
як добро змагало лихо —
так раділи ми.
За вікном плелася сітка
сніговицею.
Цілу ніч нам сниться клітка
із жар-птицею…
ЄДИНЕ СЛОВО
Загадка
Хто захоче відгадати — хай не дуже поспіша:
в мові це єдине слово, де апостроф після Ш.
Коли, друже, ти одразу розгадать не знаєш як,
зосередься — розгадаєш: слово це просте
(Миш’як)
СТАНЕ ВІН
ПРИВАБЛИВОЮ РІЧЧЮ
Загадка
Вказівний простий займенник цей
повтори в жіночім роді двічі —
й стане він привабливою річчю,
забавкою для малих дітей.
Що це?
(Цяця)
ЩО ЗА СПЛЮХА?
Загадка
Не з заліза, не з дерева
ця пухкенька сплюха:
є у неї два черева
і чотири вуха.
Що це таке?
(Подушка)
КОЛЯДНИК
Є колядочка у Гриця:
“Коляд-коляд-колядиця!”
Мати хусткою зав’яже —
тільки носик вигляда.
Хоч мороз “Дошкулю” каже,
так на те ж і коляда!
Гриць завбільшечки з мізинець,
але справжній колядинець.
Колядує, як годиться:
“Коляд-коляд-колядиця!
Дайте, дядьку, пиріг,
покладу собі у міх!
А не дасте пирога,
візьму бика за рога
та виведу на поріг
та викручу правий ріг!”
Ось до іншого йде двору,
напуска ману сувору:
“Дядьку, дайте ковбасу,
а то хату рознесу!”
А дорослі тьоті й дяді
цим колядкам дуже раді.
І дають то те, то се,
і в торбинці Гриць несе,
мов господар із базару,
сливи, груші для узвару
й гарбузці аж золотисті,
й трохи кроликам вівса,
й пироги пухкі, пашисті,
й над усім цим — ковбаса!
Сам завбільшечки з мізинець,
коляд-коляд-колядинець.
МЕРТВА ХВАТКА
Цей зворот, як довели
мовники-дбайливці,
свого часу занесли
в лексику мисливці
Бо порода є собак:
іклами своїми
жертву вхопить — і ніяк
пащі не розніме.
Не одному вже ловцю
пси в пригоді стали,
і мисливці хватку цю
мертвою назвали.
А від того й повелось
(тут і слів розгадка):
чіпко взявся ти за щось —
кажуть: мертва хватка!
МОГИЛИ СИВІ ПОВІДАЮТЬ
Як ти густо, краю милий,
полином віків пропах.
і які лиш не бродили
племена по цих степах.
Волелюбні осередки
осідали вздовж Сули,
де за волю славні предки
в славних битвах полягли.
Хвиля часу — неугавна.
Що ж нам каже сивий міф?
В наших землях з пра-прадавна
кімерієць жив і скіф.
Скіф потиснув кімерійця,
скіфа витіснив сармат.
Ще в віках пильніш порийся —
гот сармата тис назад.
Готу гун завдав удару,
гуна витіснив авар,
печеніг потис авара, —
безліч сутичок і чвар.
Гримнув половець з літами —
відступив і печеніг.
Січі знов гримлять степами,
за набігом знов набіг.
Між світань і перехмарин,
вздовж степів, доріг курних
сунув турок і татарин,
і козак ставав на них.
Так сіклись на смерть затято,
що мішались кров і пил.
Тому й досі так багато
по степах стоїть могил.
Але наш ти, краю милий,
мріє наш чумацький шлях,
наші предківські могили
на безмежних цих степах.
БАТУРИН
Ви бували в Батурин!,
у містечку славнім,
відомому з гетьманщини
походженням давнім?
На берегах на Сеймових
гетьмани гриміли.
Ржали коні козацькії
і шаблі дзвеніли.
Яке ж його походження?
Подекуди йдеться,
ніби місто засноване
як польська фортеця.
А потім хтось додумався
(хитрий і не дурень),
ніби йменням Баторія [3]
названо Батурин.
Та раніш він заснований,
ніж Стефан Баторій
мав будь-яке відношення
до цих територій.
Грала наша тут музика,
і кобза, й бандура.
А назва йде від давнього
словечка батура.
А батура в цім випадку
означа: фортеця.
Ось відкіля походження
ниточка снується!
ЯК РОЗКЛАСТИ ГОРІХИ?
Головоломка
Ой, допоможи мені, Насте,
сорок п’ять горіхів розкласти,
що доспіли в цей понеділок,
розкладать на дев’ять тарілок.
І ніяких в обліку збігів:
в кожній — різна кількість горіхів!
Як воно виходить?
(1,2,3,4,5,6,7,8,9)
Я – ПОНЯТТЯ,
З ЧОТИРЬОХ ЛІТЕР
Загадка
Я — поняття. З чотирьох я літер.
Кожен мене знає.
Писне миша чи застогне вітер —
вже мене й немає.
Хто я?
(Тиша)
СВЯТІ ГОРИ
О.Гончару
Як Дінцеві личать ці зелені брами,
що людину кличуть у священні храми!
Святогірськ: раїни чи сокори тут?
Диво України цей донецький кут!
Рай земний та й годі. Врода неймовірна.
Тут сама природа — проповідь Нагірна.
Місць таких пригожих не буває двох.
В час навал ворожих уберіг сам Бог.
Звідає той муку, звідає той горе,
хто підніме руку на Святії Гори.
ЩО ЗНАЧИТЬ
“КОНИКА ПАСТИ”?
Я люблю задушевні
молодих матерів перемови,
вболівання їх кревні,
їх заледве надломлені брови,
як почнуть розмовлять —
все про діток,
про своїх немовлят,
малоліток:
— Моя Лідка, Уляно,
почала дибулять так рано…
— А Миколка мій, Насте,
почав уже коника пасти…
Кожен знає, яке маля,
коли вперше ніжками дибуля.
А що значить коника пасти!
Як? До чого його прикласти?
“Та це ж просто, — матуся каже,
усміхнувшись очима ясними, —
як дитя на животик ляже
і голівку підніме”.
Піднімали так само голови
пастушки, лежачи на осонні,
щоб видно було навколо,
де пасуться їх коні
Ось відкіль цей походить вираз!
Бо хотілось, щоб хлопчик виріс,
бо хотіла в нім бачити ненька
чумаченька чи козаченька.
Цілувала волосся пушок:
— Ах ти ж мій пастушок!
ЩЕДРИЙ ВЕЧІР
Чи знаєм ми наші обряди і звичаї,
чи їх не затьмили канони чужі?
Пригадую: скільки краси таємничої
у Щедрому вечорі — святі душі…
І скільки пориву в розміренім цокоті
копит за вікном, у розгоні саней…
А в хаті наш батько сідає на покуті,
і ми за столом, ціла купа дітей.
Між батьком і нами — кутя і крученики,
шкварки й холодці, — все аж очі вбира,
яєчня, ковбаси, в макітрі — вареники,
коржів, пирогів отакенна гора!
І як наша мати зуміла настачити?
Ось батько з-за тих пирогів до рідні
(навмисне пригнувшись): — Чи ви мене
бачите? —
А ми в один голос: — Не бачимо! Ні…
— Видать, — каже батько, — були не
ледачими”.
Помолимо ж Бога та вдарим чолом,
щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,
як сядемо знов за святковим столом.
Вертаюсь до мови тії чарівничої
і щиро бажаю, щоб вічно жили
такі дорогі родові наші звичаї
і гнулися в нас від достатку столи.
ПО САМУ ЗАВ’ЯЗКУ
Цікаві вирази народні
Ось каже чоловік один:
“В провулок напхано сьогодні
по саму зав’язку машин”.
А другий каже, що у нього
по саму зав’язку турбот.
Звідкіль тут зав’язка? У кого
дізнатись учням про зворот?
— Так, певно, говорити стали, —
сказав Олесеві дружок, —
тому що зерно насипали
по саму зав’язку в мішок.
Та ось питають на уроці —
що скаже вчитель про слівце?
— Е, народилося в сорочці, —
всміхнувся він, — словечко це.
У давнину, коли в людини
ще ґудзики не повелись,
була в сорочці чи кофтині
на шиї зав’язка колись.
Коли ж по горло хтось наївся —
“по саму зав’язку”, — казав.
Отак цей вираз і прижився:
народ сказав, як зав’язав.
СПОГАД
Мене спинила біла піна гречки,
легка і запашна, неначе збита
крильми веселих бджіл.
А недалечке
долина, вся духмяністю налита.
Де я читав таке? Та ще ж у школі!
Це ж Коцюбинський! Літ спливло немало.
Тепер іду: лунає пісня в полі,
і все це наяву мені постало.
Це ж “Intermezzo”!
Що той грім і туча?
П’єш трунок цей — і серце знову юне.
І арфа долами дзвенить співуча,
і вітерець перебирає струни…
ШИРОКА НАТУРА
Варить юшку в казані
дужий козарлюга.
В ложку взяв: смачна чи ні
із-під вусів дмуха.
Ось із вогнища дістав
гілочку-кривульку,
жар-вуглинку відламав,
затоптав у люльку.
Ще в огонь хотів дровець
підікласти трохи,
та штанами — хай їм грець!
зачепив триноги.
Леле! Вже обідать зась,
вже не буде діла:
добра юшка розлилась,
тільки зашипіла.
Він обличчя поверта,
в степ сердито кида:
— От проклята тіснота —
й повернутись ніде!
ВІН І ВОНА
Загадка
Ану відгадайте, друзі, що це значить:
він завжди за нею в небесах простує.
Його кожен чує, та ніхто не бачить,
її кожен бачить, та ніхто не чує.
Що це таке?
(Грім і блискавка)
ПОГОВОРИЛИ
Жарт
— Здоров будь, весельчак,
як живеться, мій друже?
— Та не так, щоб і так,
і не дуже, щоб дуже.
— А що мозок сушить
чи журиться та плакать?
— Е, та що говорить,
як нема що й балакать!
УКРАЇНСЬКІ ПРИКМЕТИ
1 ПРОГНОЗУВАЛИ ДОСТЕМЕННО
Сьогодні добре знають люди,
яка погода завтра буде,
бо теле— й радіопрогноз
підкаже — спека чи мороз.
В старі ж часи — і це знаменно
діди й бабусі наперед
прогнозували достеменно
погоду з безлічі прикмет:
як місяць гострий — на негоду,
як рівний — на ясну блакить,
щербатий — то відомо зроду,
що незабаром задощить.
Якщо дізнатися належить,
така погода чи така —
старе й мале уважно стежить
за виглядом молодика:
якщо з рогами він крутими,
то знай — невдовзі дощ ітиме;
з положистими заяснів —
чекати слід погожих днів.
Що це не примха, не зухвалість
дізнався я ще в юні дні:
ставалось, як прогнозувалось,
на подив людям і мені
На колос, на рясні стеблини,
на тиху нехворощ і хвощ
сьогодні промінь сонця лине,
а завтра йде краплистий дощ.
2. ДИВИСЯ, МИТЮ, ПРИМІЧАЙ
Мене у ліс водила мати:
—Хіба не диво цей Шамрай? [4]
В нім стільки можна прочитати —
дивися, Митю, примічай.
— Рослини, — каже, — не прогледять
ані жари, ні бур, ні гроз.
І про погоду попередять —
умій лише читать прогноз.
Он папороть побіля хмизу:
а підійди поглянь лишень —
як листя скручене донизу —
на сонячний, погожий день.
А рівне, випростане листя —
готуйся, друже, хоч-не-хоч —
біжи вкривай сінце в обійсті,
бо неодмінно буде дощ.
Як дурманять акацій квіти
й над ними в’ються комарі —
погожий день тобі не світить:
то вже негода на порі…
Давно матусі вже немає.
А я прибув.
Стою в Шамраї,
де папороть. Біля куща.
Без парасоля, без плаща.
А листя випростане, рівне
поміж зеленої трави.
І з неба зирить око гнівне
з-під хмари, наче з-під брови.
Висять прозорим малахітом
гілки акації вгорі
І над пахким жовтавим цвітом
роями в’ються комарі
Шамрай. Дерев зелена брама.
Біжу, бо про негоду в нім
мене попереджає мама
рослин барометром живим.
3. РОСЯНИСТИЙ ПЕРЕСПІВ
Старші люди мовили мені,
що коли з листочка навесні
можна спити росяні краплини,
незабаром соловей прилине.
Я щодня шукав росу на листі,
обдивлявся я квітки барвисті
Як заграло сонце у росині,
соловей озвався на калині.
І щодня між листом росянистим
витинав колінця навесні,
розсипались росяним намистом
срібних звуків розсипи рясні
А ячмінь же колос викидає —
соловейка голос покидає.
Справді, ледь з’явивсь ячмінний колос —
соловейка враз покинув голос.
ПЕРЕМОВИНИ ДЯДЬКІВ
Змалку я любив село,
де дядьки на всьому знаються.
І цікаво нам було,
як вони перемовляються.
Хто яких вживає слів,
як у речення їх зв’язує.
Ось розмову двох дядьків
третій дядько переказує:
“Хто тобі, — ка’, — молотив?”
Ка’: “Семен Пацула з Миною…”
“Скільки ти, — ка’, — заплатив?”
Ка’: “Три пуди з половиною…”
Замість “каже” — просто “ка'”:
Курманівська [5] мовна з’явинка —
колоритна, слобідська,
як у Квітки-Основ’яненка!
БІЛА ВОРОНА
Не в шовках-оксамиті
в тридцять третьому році, —
в білій маминій свиті
я сидів на уроці
Відчували судому
у нетопленій школі
Якось біг я додому
поміж верби й тополі
І почув тої миті
з двору діда Софрона:
“Не щастить цьому Миті:
він — як біла ворона!”
Буду ту одежину,
кляту”білу ворону”,
ідіому невинну
пам’ятати до скону.
В пору ту світанкову
не сягала уява,
звідкіля в нашу мову
залетіла та ґава.
Нині знаю я, звідки:
між усякої тварі,
хоч буває це зрідка,
білі є екземпляри.
Білий крук чи лисиця —
їм бракує пігментів.
В світі їх — одиниці
між усіх континентів.
Тому скрізь по країнах,
без межі і кордону —
скрізь на різко відмінних
кажуть: біла ворона!
ЩО ЗА ПТАХ?
Загадка — жарт
Любі юнко і юначе,
що за птах то пролетів,
що про нього кажуть, наче
важить сорок він пудів?
Що за птах?
(Сорокопуд)
ВАША СУПУТНИЦЯ
Загадка
Лечу від краю і до краю,
чарую дивними словами.
Я вас на крилах підіймаю
або сумую разом з вами.
Хто я?
(Пісня)
Я АНІ СКРИПКА, АНІ БАС
Загадка
Я ані скрипка, ані бас,
сама із деревини,
та звеселю й спечалю вас,
коли мій спів полине.
З моїх складів неважко скласти
словечка сопка й спілка.
Отож назвіть мене, будь ласка.
Зовуся я
(Сопілка)
ПЕРЕТВОРЮЮСЬ НА ОЧАХ
Загадка
Я іменник і вживаюсь тільки в множині, —
а закінчення ви, друзі, замініть мені —
стану травкою, що сохла у погожі дні,
і вживатимусь відтоді тільки в однині.
Який я іменник?
(Сіни, сіно)
РІДНЕ
Лелека щось вицокує,
з’явившись на Сулі
“Стоїть гора високая… —
співають у селі —
Край берега, у затишку,
прив’язані човни;
а три верби схилилися,
мов журяться вони…”
До сліз щемлива пісенька
хвилює раз у раз:
усе таке самісіньке
край берега у нас.
Все, як у пісні Глібова, —
гора, човни, гаї…
Часом не на Сулі, бува,
написано її?
Та хай не цьому лугові
судився цей мотив,
хай Глібов пісню Бугові
чи Снову присвятив —
летять птахи із вирію,
на крила налягли.
А я пейзаж примірюю
до рідної Сули.
ВДЯЧНІ СЛОВА
Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:
— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би миттю
ще до схід сонця, до роси.
Бо каже мама щонайм’якше
(книжками ж, бачить, зайнятий).
А коли вас так просять — як же
вам після цього не піти?
Хоч був “і молоде, й зелене”,
а все як слід робить хотів.
І вже тепер в душі у мене
до мами стільки вдячних слів.
Бо лиш вона, лиш рідна мати
могла не мати й крихти зла;
уміла словом спонукати —
й робота легшою була.
СЛОВА ПОКЛИЧНІ — ПРОСИ
Й ВЕЛИЧНІ
В джерелах слова — душі криниця,
а рідна мова — як чарівниця.
Звичайний приклад візьму навмисне,
краса ж така в нім, що серце стисне.
Дивися — в кличнім простім відмінку:
“Ой не стелися, зелен барвінку…”
Одвертий кличний — немов дитинний,
музичний, зичний та ще й гостинний.
Вживеш ти усно чи на папері —
мов у світлицю відчиниш двері.
Звертання щире, душевне, щедре —
Василю, Павле, Іване, Петре!
І так сердечно, і так ласкаво —
Наталю, Лесю а чи Любаво!
До зборів, сходки відкрито й радо —
чи товариство а чи громадо!
А найсвятіше душа приємле —
моя Вкраїно, кохана земле,
ти, сивий Дніпре, і ти, Дунаю, —
миліших серцю звертань не знаю.
ЗАГАДКА З ГЕОГРАФІЇ
Жарт
Щоб Федя в географії кохався,
пізнав у ній безмежжя чар і див
і щоб у школі з ліньками не знався,
Олесь йому загадку спорудив:
— Чи ти країну в Африці узнаєш,
в якій ріка Оранжева тече?
Назад країни назву прочитаєш —
тебе за ліньки сором обпече…
Федько по карті йде, мов крізь болото,
одразу видно: в джунглях новосел.
Олесь йому: — Таж он вона — Лесото!
Федько назад читає: — От — осел!
ЗВЕРТАННЯ
Скільки є в нас, любі друзі,
для звертання ніжних слів —
і до тата, й до матусі,
до бабусь і дідусів!
І татусю, й мамцю, й нене,
і дідусю, й бабцю теж, —
миле, ніжне, сокровенне —
як ще краще назовеш?
А Федько звертання творить
так, що душу виверта:
замість “мамо” — “ма” говорить,
замість “тату” каже “та”!
В школі Беллу — “Бе” гукає,
а Меланю кличе “Me”!
Леле! Школу оглашае
белькотіння лиш саме.
Учня він імення знає,
та не встигне підійти,
як за ґудзика хапає
і вигукує: — Ей ти!
Дома: — Ба-а! — кричить бабусі.
(Ліньки повністю назвать).
Як ви думаєте, друзі,
що йому на це сказать?
Мабуть, треба щось кумекать,
бо інакше мимохіть
будем тільки бекать-мекать
там, де треба говорить!
НАЙДЕШЕВШЕ Й НАЙДОРОЖЧЕ
Загадка
Скажеш так чи надішлеш поштою —
я від того нічим не змінюся.
Я людині нічого не коштую,
але високо нею цінюся.
Що це таке?
(Слово вдячності)
ВІДГАДАЙ ОБОВ’ЯЗКОВО,
ЯК ЛІТЕРА МІНЯЄ СЛОВО
Метаграма
Всього чотири літери у слові,
а зміст його міняють початкові:
З ґ— буде чорна птиця дика,
з п — інша, горда і велика,
з к — вже напій пахучий буде,
що для гостей готують люди;
з л — виріб, дошка з стояками,
де спочиваємо ми з вами,
також вибій, на шахтах знаний,
і вивержень потік вулканний.
Коли ж там С поставлю я,
то буде вже людське ім’я.
Які це слова?
(Ґава, пава, кава, лава, Сава)
ЯКІ МИ РОДИЧІ?
Каламбур
— Іване, кажуть, родичі ми з вами.
Чи так? Скажи, будь ласка.
— Аякже! Ваша мама нашій мамі
двоюрідна Параска.
ЦІКАВ Є СЛОВО
Загадка
Хто слово цікаве мені наведе?
Нехай обізветься кмітлива душа.
В цім слові — подвоєна літера Д
і в ньому ж — подвоєна літера Ш.
(Піддашшя)
103
ПОКАТАВШИСЬ, ПОПОЇЖ
Загадка
Я частина колеса: можеш добре мчати
лиш у воза запрягай коня.
Переставиш наголос — буду означати
споживання їжі серед дня.
Хто я?
(Обід)
ПОМІЖ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ
Чи ви звертали увагу на це —
на Україні то явище примітне:
вітаються люди й сказать слівце
прагнуть якесь привітне?
Мати каже сусідові на межі,
щоб засвітився на добрім слові:
— Здорові були та Боже вам поможи!
— Спасибі Будьте і ви здорові!
А батько в чийсь двір заходить зі мною
(сюдою з Загреблі пряма дорога),
аж тут і господар трясе бородою,
курей годує коло порога.
— Здрастуйте! — батько йому.— Як
поживаєте?
— Живемо, — каже дід, — біді наперекір.
— А ви нам ноги не поперебиваєте,
що ми йдемо оце через ваш двір?
Дід провів рукою по бороді рудій,
відчувши якийсь приплив теплоти:
— Та якщо й переб’єм, то хіба по одній,
щоб і другий раз ви могли пройти.
І ми йдемо. І так світло на душі
І щось лоскотливе напливає у груди.
І так приємно, що ми тут не чужі,
і що навколо хороші люди.
ЧИМ БАГАТІ, ТИМ І РАДІ.
Тітка Оришка жила в Курманах,
щоліта білила убогу хатину.
Вікна хатини дивились на шлях.
Червоні ружі виглядали з-за тину,
щоб і цвітно, і привітно.
Хто здалека їде повз них —
біля колодязя спинить підводу.
Брязне відрами й цепом візник —
набирає студену воду.
Наче в казці, одчиниться хижка —
й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі.
Дядько — на воза, поправив мішок
і на волів: соб, цабе!
А Оришка: — Візьміть хоч пиріжок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).
Чим багаті, тим і раді…
Їде з Ромна бородань на Брід —
біля колодязя спинить підводу.
Брязне цепом і відрами дід —
набирає студену воду.
Наче в казці, одчиниться хижка —
й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі
Дід сіда на віз, бере батіжок,
шкапа останнє сінце скубе.
А Оришка: — Візьміть хоч грушок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).
Чим багаті, тим і раді..
Щира й весела, докине слівця,
щоб враження в кожного мандрівця
від Курманів найкраще було,
бо дуже любила рідне село.
НА БАЗАРІ
Йдемо з матусею на Спаса —
гуде Коровинський базар…
Мед, масло, гарбузи, меляса
і яблука, немов янтар…
Ось дід Оверко,
знайомий дід.
І груш цеберко
біля воріт.
І каже: — Ледве придибуляв, —
за поперек схопившись, кривиться.
Кива на груші мені: мовляв,
бери, яка на тебе дивиться.
Ось дядько Федір, наш родич — сват
(у нас був тиждень тому назад).
Стоїть, як завше,
жує мундштук,
грушки розклавши
по десять штук.
Ціни ніколи не попустив би.
Підходим, а він збентежено глядь.
— Я, — каже, — вас би і пригостив би,
та не хоцця десятка розбивать.
А тітка Настя торби збирає,
струснула крихти для горобців.
— Попродавала, нічо’ й немає,
візьми, Митюшко, хоч гарбузців…
— Спасибі, тьотю… Ой, не треба!
Купили ми кавун — “як жар”.—
Світило ясне сонце з неба,
стихав Коровинський базар.
ЛЮДСЬКА ВДАЧА
Загадка
Про яку, вгадайте, йдеться людську вдачу:
зроду не збіднієш з нею, далебі.
Бо за тую вдачу матимеш віддачу:
що роздав ти людям — вернеться тобі.
Яка це риса вдачі?
(Щедрість)
БЕЗ ЗУБІВ ГРИЗЕ
Загадка
У тварин не буває,
навіть і в шимпанзе.
Хоч зубів і не має,
а людину гризе.
Що це таке?
(Совість, сумління)
ОСОБЛИВА НІЧ
Загадка
Що за піч у Гаврила —
і пахтіла, і курила,
а нічого не зварила.
Що це таке?
(Кузня)
КУЗНЯ
Д. Молякевичу
Дмитро Панасович, поет,
жартун непересічний,
відкрив мені один секрет,
секрет — філологічний.
Заговорив він про слова:
— Є вчені, добре знані,
а от слова й для них, бува,
з походження — туманні
