— Ти куда ідеш?
— Та іду, бо мене прогонять, що-сми постарів, там не годен вже службу робити.
Каже пес:
— Ходи зо мнов, будемо товаришами.
Ідуть вони, аж дивляться — а то щось ся блищить над окопом. Приходять они ближче, а то гадина.
— А ви, — каже гадина, — де ідете? Кажуть они:
— Ми ідемо у світ.
— Но, то, може би, ви і мене узяли?
— Чому ні? Озьмемо. Ходи!
Но вже є їх троє. Ідуть они, ідуть та й здибають мишаче весілля. Імила гадина свашку, а кіт матку, а пес молоду — та й по весіллю. Але вийшла мишача мама та й каже:
— Бійтеся бога, пани! Не розбивайте весілля; що схочете, то вам дамо, лиш лишіть нас у спокою.
Каже пес:
— Ми ніц не хочемо, лиш аби-сте нам таке дали, аби ми через море перейшли.
Каже миш:
— Я вам дам таке, що погадаєте, то то буде; як от прийдете над море, то скажете: «Камінчику, дай, боже, щоби на цім морі золотий міст став». Як то скажете, то так буде.
Но, пустили они то весілля та й пішли. Ідуть они, ідуть, та й пес забув геть, як то ся каже. Але ніц. Прийшли они над море, а пес каже до кота:
— Но, сідай, — каже, — на мене, то я тебе перенесу, бо ти знаєш, що ми лиш два, бо гадина ся нам загубила; а цей камінчик бери у рот і держи, аби-с го не загубив.
Сів кіт на пса, та й пес його несе. Но, несе він його, несе, аж на середині моря питається пес кота:
— А маєш, брате, камінчик? Каже кіт:
— Маю!
Та й як отворив рот се слово казати, та й камінчик тот упав з рота у море. Кіт дуже задумався, як то ся стало, але однако ніц не каже, лиш заєдно думає, що робити. Наколи лиш пес море переплив — кіт штрик на ялицю, лиш очима засвітив. Але пес сів та й думає: «Гій, де ся дів кіт?» Так він ся тим засмутив, що аж заплакав. Але він глип, а кіт на ялиці. Пес ся утішив та й каже:
— Скажи мені, брате, чо-с ся сховав від мене, а ходи сюди.
Кіт каже:
— Я тот камінчик упустив у море та боюся, аби ти мене не передер.
Каже пес:
— Ходи, не бійся!
Але кіт каже:
— Склади передо мнов лапки навхрест і поцілуй, що мене не тинеш, то я д тобі піду.
Але пес каже:
— Ходи, не бійся!
Та й кіт не хотів, а пес пішов собі геть. Та й від тогди они не жиють у згоді.
