— Куди йдете, гуси? — питає курочка.
— Шукаємо воду, — відповідають гуси.
— І я піду з вами, — каже курочка.
Дуже їй спекотно, що аж рот роззявила…
— Гаразд, пішли з нами.
Пішли вони разом. Зустріли кота.
— Куди йдете? — питає кіт.
— Шукаємо воду.
— І я з вами піду, добре?
— Добре.
Тільки-но побачили вони озеро, гуси знялися на крила й полетіли до води. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.
Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли би залізти у воду, та бояться…
Та ось побачили у воді таких, як вони, кота й курочку. «Коли вони не бояться, то чого би нам боятися?» І поскакали у воду. Але відразу почали тонути. Ледве-ледве вибралися на берег.
Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:
— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.
А курочка собі:
— І я не полізу більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.
Зібралися та й пішли до дому. Курочка скочила в купу пороху замахала крилами.
— О це моя купіль! У сто разів ліпша, як вода!
А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.
— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.
І від того часу гуси купаються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі.
А хто не вірить, нехай перевірить!
