А ворожка сказала їй, щоб пішла до сусіднього села і взяла з поля три стручки кукурудзи. Потім нехай понесе їх до води і з кожного вилущить по одному зернятку.
Жінка так і зробила. Швиденько взяла три стручки, прийшла до річки і вилущила перше зернятко. Зразу ж біля жінки постала гарна дівчина, яка мала на чолі місяць.
— Дай мені води напитися, — попросила вона.
Жінка так перелякалася, що й за річку забула, яка була перед нею.
— Нема в мене води, — ледве вимовила вона.
Тут дівчина зразу ж померла. Дуже стало жаль тій жінці, що молода дівчина померла.
Пішла бідна жінка далі берегом і вилущила друге зернятко. Яке ж було її здивування, коли побачила перед собою другу, ще кращу, ніж перша, дівчину. На чолі у дівчини теж був місяць.
Ледве вона розтулила уста, аби попросити води, як жінка щодуху кинулася до потічка і набрала повні пригорщі води. Напилася дівчина і стала ніби ще кращою. «Не буду я вже третє зерня лущити, — подумала собі жінка, — нехай зостанеться ця дівчина моєю невісткою». Вона швиденько побігла додому, аби принести їй одяг, бо дівчина мала дуже поганеньке плаття із гілок вербових та листя.
А поки вона ходила за одягом, розбійники підстерегли красуню та й кинули її в криницю, а замість неї залишили свою стару та погану, аж чорну, дівку. Прийшла жінка з одягом, дивиться, а перед нею стоїть чорна, зморщена дівчина.
— Чому ти така чорна? — питає жінка її.
— Тебе довго не було, а сонце дуже сильно гріло та й мене припекло, — відповіла дівчина.
Що тут було робити? «Нехай уже буде так, як є», — вирішила жінка і повела її до своєї хати. І почала невістка жити у цих бідних людей.
Погано жилося їм з невісткою, бо та була дуже лінивою, робити не хотіла, тільки іншим наказувала.
— Принеси води, дочко, — попросила раз її свекруха.
Довго збиралася невістка по воду, але нарешті таки пішла до криниці. Коли набирала воду, то помітила в криниці гарну маленьку рибку. Хотіла її зловити, але не змогла. Тоді пішла додому і послала старого батька, аби він неодмінно зловив ту рибку.
Мучився старий довго, поки нарешті впіймав її і приніс додому. Невістка наказала рибу спекти, але коли будуть чистити її, то щоб ні одна луска не пропала. Почистили рибку, спекли і з’їли та так і не помітили, що одна луска впала на землю. Мати підмела хату, а сміття висипала в городець. Незабаром на тому місці виросла груша. А невістка знову наказала, аби ту грушу зрубати, та так, щоб при цьому жодна трісочка не відскочила вбік.
Довго рубали те дерево, поки воно впало, але одна тріска таки відлетіла і впала в сусідній двір. А там жили старий дід з бабою. Вони не мали дітей і були дуже бідними. Щодня ходили в ліс по гриби і ягоди та з того й жили.
От одного ранку, перед тим, як піти в ліс, вони назбирали в дворі різного галуззя, трісок, понесли в хату, аби трохи просохли, та й вирушили до хащі. Коли ж повернулися, — здивувалися: у хаті було чисто прибрано, а в печі парувала свіжа смачна страва.
Баба з дідом поїли добре, а потім пішли до другої сусідки, аби спитати, чи не бачила вона когось у їх дворі.
— Я бачила у вас дуже гарну дівчину, лише трохи шкутильгала на одну ногу, — сказала та.
На другий день дід сам пішов у ліс, а баба залишилася вдома. Вона сховалася біля криниці, аби простежити, хто це до них ходить. Сонце зійшло вже високо, а баба нікого не бачить. Вже й обід настав, а у дворі тихо. Раптом вона почула, що хтось йде. Дивиться, а до криниці прямує дуже гарна дівчина. Підійшла вона, нахилилася до води, а баба хотіла її зловити та й вхопила за волосся. Дівчина хотіла втекти, але не змогла. Тоді вона почала перекидатися різними звірами, та баба міцно тримала її, і дівчина знову стала чудовою красунею.
— Живи в мене, дочко, — сказала баба. — Ми з дідом самітні, то й будемо разом жити. Тобі буде в нас добре.
І почала дівчина жити в хаті дідуся і бабусі. Вона допомагала їм у господарстві, працювала багато, лише ганьбилася на вулицю виходити, бо на чолі мала місяць.
Одного разу сусідка, в якої була стара, погана невістка, покликала діда і бабу, а разом з ними і їхню названу дочку пороти пір’я. Настав вечір, дід з бабою йдуть, треба і дочці йти. Вона дуже ганьбилася іти межи люди, але пов’язала чоло хусткою і пішла.
Коли почали дерти пір’я, хустка розв’язалася і впала. Тут усі побачили, що у дівчини на чолі місяць. Тепер та жінка, що лущила зернятка кукурудзи, впізнала цю дівчину. Вона дуже розсердилася на невістку, прогнала її, а син оженився на цій красивій і лагідній дівчині. І зажили вони добре. Ходили часто до діда і баби в гості, допомагали їм.
