Привів дід корову на ярмарок. Ходять навколо корови купці, заглядають їй в зуби. Бачать — корівка хоч і невелика, та здорова. Сторгувалися з дідом, і дід корову продав. Купив собі палицю, щоб було на що спиратися, пляшку горілки й ковбаси, а на решту з горя добре випив.
Пізно ввечері дід приплівся додому. Став на дверях п’янючий, ледве на ногах тримається й сміється. Побачила стара старого й почала сварити:
— А щоб тебе нечиста сила забрала і в сині скали занесла! Щоб ти на гладкій дорозі ноги поламав! Ану, давай гроші!
— Немає грошей, — відповідає дід. — Корову вовки з’їли!
— Щоб я тебе в своїй хаті більше не бачила! Забирайся, бо кості переламаю!
І пішов дід по світу. Прийшов до річки, добро своє по кущах розклав. Під один кущ — горілку, під другий — ковбасу. Сів та й журиться.
В цей час один пан з панею на прогулянку вийшли. Підійшли до діда:
— Звідки, діду, в тебе оця палиця?
— Купив.
— Продай її мені.
— Не продам, бо палиця — чарівна!
— Яка палиця?
— Кажу вам, що чарівна!
Захотів пан переконатися, як то чарує та палиця.
— Ану, покажи, діду, які чудеса твоя палиця виробляє.
Кинув дід палицю в кущ, під яким заховав ковбасу. Пішов за нею, витяг з-під куща не тільки палицю, але й ковбасу.
Здивувався пан та й каже:
— Закуска є, тепер коли б ще й випивка знайшлася.
Кинув дід вдруге палицю під інший кущ.
— Ану, паночку, ідіть до того куща, принесіть палицю.
Побіг пан до куща, шукає палицю й знаходить там пляшку горілки. Приніс горілку до діда й ніяк не може надивуватися, що воно за диво.
— Скільки просите, діду, за свою палицю?
— Та коли вже так, паночку, просите, доведеться продати. Платіть шапку грошей!
Побігла пані за грошима. Принесла шапку грошей, висипала дідові. Взяв пан палицю — й швидше додому, щоб, бува, дід не передумав.
Повернувся дід додому з грішми. Помирився з бабою й живуть спокійно.
Другого дня пішов пан в ліс кидати палицю. Кидав, кидав, та все даремно. Зрозумів пан, що дід обдурив його, та пізно було.
