Дмитро Білоус вірші та гуморески

Дмитро Григорович Білоус (24 квітня 1920, Курмани, Українська СРР — 13 жовтня 2004, Київ, Україна) — український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський діяч.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (за книжку Дмитро Білоус  «Диво калинове»). Автор збірок гумору та сатири, книжок Дмитро Білоус вірші для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників.

Народився 24 квітня 1920 року в селянській багатодітній сім’ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною) в селі Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області. Як згадував сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз „лялькою в колисці“, коли старші вже парубкували й дівували».

Після закінчення школи поїхав до Харкова, де вчився на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

Друкувався з 1935 року.

З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов у сталінську армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярськ у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.

• 1945 року закінчив філологічний факультет Київського університету.
• 1948 року закінчив аспірантуру на кафедрі української літератури.
• Член Спілки письменників України з 1948 року.
• У 1947–1951 рр. — заступник відповідального редактора журналу «Дніпро».
• У 1968–1976 рр. — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України.
• Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994 року, почесний академік АПНУ з 2000 р., голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.

Здавалося б поетів-сатириків у нас не так і мало. Та голос Дмитра Білоуса серед них не губиться. Передусім впадає у вічі те, що автор не прагне римувати ходячі анекдо­ти, поширені кумедні оповідання, не силкується ви­кликати сміх вульгаризмами. Білоус Дмитро схильний до тво­рення портретів негативних типів, причому в своїх кращих творах скрупульозно і філігранно «обточує» кожну деталь, кожну рисочку. Коли сукупно прочи­тати його вірші, перед очима постає ціла галерея непривабливих суб’єктів з промовистими прізвищами — Шарахкало, Шкуренко, Рваченко, Круть, Потакайло, Патякало, Говоруха, Слимак, Цупович, П’явка, Лакуза, Лопух тощо. Звісно, прізвища — не самоціль, а один із засобів у досить багатому арсеналі письмен­ника. Дмитро Білоус детально описує зовнішність, оточення, пе­редає особливості мови.
 

Дмитро Білоус вірші

• Осколочним! (збірка гумору та сатири)
• Веселі обличчя (збірка гумору та сатири)
• Вічно жива
• Диво калинове (збірка)
• Хліб і слово
• Чари барвінкові (збірка)
  Укладач антології болгарської поезії українською мовою.Помер 13 жовтня 2004 року в Києві.

Біографії

• Дмитро Білоус біографія