— Піду я служити до багача, може, щось зароблю.
А той багач був дуже хитрий. Багач каже йому:
— Візьму тебе на рік і добре заплачу за службу, як будеш справуватися. Лише домовимося так, що ні я на тебе, ні ти на мене не маєш злитися. Якщо ти на мене розлостишся, то я тобі ніс відріжу, а як я на тебе, то ти мені.
— Згода!
На другий день посилає його багач до лісу дрова заготовляти.
— Ти йди, а сніданок я тобі винесу.
Рубає наймит до передполудня, рубає до полудня — вже кишки марш грають, а їсти ніхто не несе. Аж надвечір виходить до нього багач.
— Обід тобі несу, — каже він.
— То аж тепер їсти несете, як я цілий день голодний?
— Чи ти не злий на мене?
— Та як не злитися?!
Свиснув багач, прибігли гайдуки, зловили наймита, і прийшов він додому без носа.
Йде до багача середущий брат. Погодився він служити до осені на таких самих умовах, що й старший.
На другий день дав йому багач щось перекусити й посилає в поле косити. Косить він, косить, вже полудень, а обіду нема та й нема. Аж надвечір виносить багач їсти.
Каже наймит:
— То аж тепер їсти несете?
— Не міг швидше. А ти злишся?
— Та як не злитися, як я досі голодний кошу?!
Багач свиснув на гайдуків, притримали наймита, і — тут же позбувся він носа.
Увечері подивився на безносих братів наймолодший, і злість його взяла.
— Ви обидва дурні. Хоч я наймолодший, але побачите, що я з ним зроблю.
Прийшов до багача і на тих самих умовах погодився служити, поки зозуля закує.
На другий день дав йому багач поснідати і посилає пшеницю молотити. Молотить він до полудня, а багача з обідом не видно. Кинув наймит ціп, а сам береться пшеницю вітрити. Навіяв мішок зерна, кинув на плече й пішов до корчми. Наївся там, напився, прийшов до стодоли, ліг і спить.
Надвечір приходить багач і питає:
— Ти чого не молотиш, а спиш?
— А що вам?
— Та нічого. Їсти тобі приніс.
— Я не хочу їсти.
— Ти, напевне, вже наївся і напився?
— А що? Мав голодний молотити? Чи, може, ви злитесь?
Прийшов багач з обідом додому і каже жінці:
— З цим вже так не вийде, як з тими двома. Завтра я йому таку роботу дам, що до гробової дошки запам’ятає.
На другий день спускає пса і каже наймитові:
— Впрягай воли і ори поле в той бік, куди пес побіжить.
А наймит був недурний. Взяв з собою добрий шмат м’яса, добре пса погодував, прив’язав його до плуга, волів пустив пастися, а сам спав аж до вечора.
Приїздить він додому, а брами багач позамикав. Пес — через пліт і до буди, а воли не перескочать за псом. Узяв він сокиру, порубав волів і поскладав на купу коло пса.
Входить до хати, а багач каже:
— Давай, жінко, нам вечеряти.
Сіли їсти, а багач питає:
— Скільки виорав? Чвертку, дві?
— Дідько знає, скільки виорав. Куди біг пес, туди й орав.
— А воли де?
— Там, де пес.
— Ти, певно, волів порубав?
— А що я мав робити? Як я приїхав, то брами були позамикані. Ви ж самі казали, аби воли за псом ходили. Пес через пліт перескочив, а воли не могли. Мусив я їм якось допомогти. Чи ви злі?
— Ні, ні.
Зажурився багач:
— Що маємо, жінко, з цим наймитом робити? Таж він нас з торбами по світу пустить… Їдьмо завтра до міста, а йому скажемо, аби нам такого м’яса зварив, що ще ніхто не їв і їсти не буде. І аби нам такий міст збудував, що ще ніхто подібного не видів і видіти не буде. А коли ми будемо повертатися з міста, то аби нам вночі було видно по нім їхати.
Поїхали вони до міста. Наймит забив пса, наварив з нього м’яса — вже є таке, що ніхто не їв і їсти не буде. Пішов до стайні, побив усіх овець і баранів, поскидав у млинівку — вже є міст. Смеркається, і чує, що їдуть з міста господарі. Вибігає він надвір і запалює стодолу.
Ще далеко до дому, а багач каже:
— Видно нам, жінко, їхати.
Доїжджають до броду, а там міст з побитих овець.
— Зробив наймит такий міст, що ще ніхто не бачив і бачити не буде.
Увійшли до хати, а наймит подає їм собачу голову. Господар відсуває і каже:
— Спалив ти нам, наймите, стодолу, знищив овець і баранів і подаєш на вечерю таке, що ніхто ще не їв і їсти не буде. Вороже темний! Що ти наробив? Та я би з тебе паси дер за це!
Наймит не сказав нічого, лише відрізав багачеві ніс і пішов собі додому. І на цьому казці кінець.
