— Хто тобі хвоста відгриз?
— Відчепив його я сам,
Щоб не заважав ногам
Швидко бігати, стрибати.
Та й не зручно з ним сідати.
А узимку, у морози,
До землі примерзнуть може.
Щоб не мати
з ним мороки —
Здав в оренду на сто років.
Якщо ти мені не віриш —
проживеш і перевіриш.
Він у мене був красивий,
Трохи рудий, трохи сивий.
Це у тебе — помело,
Що сміється все село.
Як мітла в Баби-Яги,
Так говорять навкруги.
Лис розсердивсь. Та, однак,
Не сказав ні «ні», ні «так».
Бачив він хвости усякі —
У ведмедя, у собаки,
І у вовка, і в свині…
А от заячого — ні.
Тож почав просити зайця:
— Ну, скажи мені, признайся,
Ти кому віддав хвоста?
Я ж не доживу до ста.
Нелегке життя лисяче.
Та твого хвоста побачить
Дуже хочеться мені
Наяву, а не вві сні.
Заєць почесав за вухом:
— А тепер мене послухай.
Хоч ти хитру маєш вдачу,
Не допитуйся, одначе,
І скажи своїм лисицям:
«Комерційна таємниця —
Де, за що, кому, коли
Ми хвости свої здали».
Краще думайте мізками,
Що робити вам з хвостами.
Якщо вирішите разом,
Я влаштую все відразу.
Попрошу братів-зайців —
І знайдем вам покупців.
Чи то, пак, орендарів.
Чи своїх, чи з-за морів.
А за вами і вовки
Зважаться на крок такий.
А вовкам ведмідь повірить,
А йому — всі інші звірі.
І піде, піде лісами…
Всі прощаються з хвостами.
Лев, який на царство став,
Оголосить Рік хвоста.
І тоді увесь наш простір
Стане краєм куцохвостим, —
Заєць звівсь на задні лапи. —
Хочеш, можна в два етапи.
Операція проста —
В тиждень раз по півхвоста.
Це не сором і не гріх,
Он макаки всі без них.
І хіба їм що, погано?
Зате всі їдять банани.
Ти чому притих? То як?
А ще кажеш, що смільчак.
— Я скажу відверто, друже:
Хвіст мені від роду служить.
Хай так буде, як було.
Помело, то помело…
Поспішать мені не треба, —
Лис хвоста підм’яв під себе
Сів на нього й затужив…—
Без хвоста я ще не жив.
Не потрібен мені ризик,
Та іще в період кризи.
Байка ця хоч і проста,
Та не тільки про хвоста.
