обуривсь Горобець, —
Ледь голос не зірву,
цвірінькаю щосили.
І взимку теж я
головний співець…
Та знов старань моїх
не оцінили.
Преміювали знову солов’я,
Невже для нього почестей
замало?
Хай спробує цвірінькнути,
як я,
Щоб аж у вухах всім
позакладало.
Не людяний, на вид
не показний він.
Та й ніч співа —
порушує регламент…
Хіба мене зрівняти можна
з ним —
В усіх на видноті.
А темперамент?
Тут — скік, там — скок.
Хвостом сюди-туди,
І мікрофон від співу ледь
не трісне.
А я ж співак ще зовсім
молодий,
Коли змужнію,
то не так ще свисну…
* * *
На жаль, ця байка
із минулих днів,
Як горобцям було
непереливки.
Сьогодні — навпаки —
для солов’їв
Не вистача ні шани,
ні готівки.
Бо на підмостках спритні
Горобці —
Професори, доценти,
депутати…
А Солов’ї, неначе ті старці,
Літають у чужі краї
співати.
