Ідемо і прикидаємо, хто ж там у списках претендентів на депутатські місця.
— Місцевий керівник, — пригадую.
— І чого йому не вистачає? — прокоментувала дружина. — Скільки можна багатіти… Хто далі?
— Заступник керівника по збуту.
— Це той, що позбував у господарстві все до залізячки? — невдоволено запитала дружина.
— Той.
— Такий і нас продасть з потрохами, якщо проголосуємо за нього.
Далі я назвав механіка.
— А-а-а! Знаю його, — каже дружина. — Він у нас проходив практику, як був студентом. Бач — уже в люди вибився. Так він же на ходу спить. На такому депутатові де сядеш, там і злізеш. Для нього хоч трава не рости.
Обговорили ще кілька прізвищ.
— Так за кого проголосуєм? — підійшли ми до виборчої дільниці.
— Знаєш що… За механіка, мабуть, ніхто не проголосує. Обідно буде чоловіку. Давай хоч ми за нього проголосуєм, — раптом пожаліла жінка механіка.
Так і зробили.
Біля подвір’я зустрілися з сусідами. Привітались.
— Звідки це ви? — питаємо.
— Голосували.
— А за кого, якщо не секрет?
— За механіка… Пожаліли чоловіка.
— Ха-х! Ми також за нього.
Вранці ввімкнув приймач. З тим, що почув, вбігаю до дружини:
— А знаєш хто став у нас депутатом?
— ???
— Механік!
— !!!
