Вигадка ледача:
Кажуть, в місті відбулася
Виставка собача.
На ту виставку зійшлося
Тьмуща-тьма народу,
Щоб по честі оцінити
Собачі породи.
Бо ж були тут не бездомні
Моськи дефективні,
А мисливські та службові,
Ну й декоративні.
В багатьох медалей низки
Звисли до підлоги,
Та не в тім, читачу, справа,
А про те балачка,
Що й великий собацюра,
Й найменший собачка
На тій виставці в пошані,
Честь їм превелика —
Кожне слідом на мотузці
Водить чоловіка,
А одного поставлено
В центрі круговоду
Для об’яв і для реклами
Собачого роду.
І вусань (отой, що в центрі),
Кажуть, мав кебету —
Балабонив без шпаргалки,
Мов читав анкету:
«Ось вівчарка чистокровна
Із міста Бішкека,
Її батько з-під Полтави,
Мати з-під Казбека,
Дід і баба з боку батька
Родом з Аргентини,
А по мамі всі з Одеси
По восьме коліно.
За вівчаркою — Мумука,
Дог із Йокогами,
Звір такий, що як до діла,
То і тигра згама.
Серед предків цього дога:
Циркові артисти,
Детективи і мисливці,
Навіть каратисти.
От, приміром, дід Мумуки
Силу мав левину
І кінцем хвоста знічев’я
Розбивав цеглину.
За Мумукою — Везувій,
Син Агамемнона,
Із тутешніх.
Хоч і кличка
В нього закордонна.
Його діда звали Рексом,
Прадіда — Мухтарик.
Далі йдуть —
Рябко, Моторний,
Тузик, Бобик, Шарик…»
І отак-от без угаву,
Про кожну собаку,
Всі подробиці згадавши,
Той вусань балакав.
Може, й далі б теревенив
Про життя собаче,
Та спинила його тітка
Дуже нетерпляча:
«Годі, голубе, хвалити
Собачу породу!
Розкажи про себе краще —
Ти якого роду?
Ким були баби з дідами,
Хто з них чим займався:
Тут оратор балакучий,
Як кажуть, зламався.
Довго-довго е-е-екав,
м-м-мекав,
М’яв свою панамку,
Роззявляв, як риба, рота
І губами плямкав.
Врешті-решт отямивсь
трохи
Й спромігся сказати:
«Я вам, тітко, не собака,
Щоби рід свій знати!»
Добре вдумайся, читачу,
В ці слова зухвалі
Й сам, будь ласка, без підказки
Дійди до моралі.
