^Вгору

logo

gumoreska.in.ua

Головне меню


 

День хвоста

Валерій ДЕМЧЕНКО.

м. Київ.

ЯКОСЬ одна поважна газета звернулася до відомих у країні людей, щоб дізнатись, яких свят їм іще не вистачає. Справді, яких? Ми з ентузіазмом зустрічаємо всі державні, релігійні, сімейні, професійні свята. Новий рік відзначаємо щонайменше тричі: за григоріанським, юліанським та китайським (східним) календарями. Дехто — і за календарем майя. Я особисто — ще й після кожного показу по телебаченню фільму «Іронія долі...». Різдво зустрічаємо двічі: католицьке та православне. Належним чином шануємо «імпортні»: день Святого Валентина, день поцілунків, день обіймів, хеловін...

Про ювілеї — розмова окрема. Їх святкуємо кілька днів підряд: інколи тиждень, інколи — місяць. Нещодавно співвітчизники з ностальгією вшанували ювілей (сімдесят років) гранчака. Того, що, як казав класик, «є й скляним циліндром, і інструментом для пиття». Для прихильників легендарної тари була слушна нагода сповна скористатися (за призначенням) усіма її модифікаціями.

Оскільки я людина не дуже відома, то вищезгадана газета з озвученим запитанням до мене не зверталась. А то кілька пропозицій знайшлося б і в мене. Будучи твердо переконаним, що 365 днів року на неодмінні відзначання вже не вистачає, для ущільнення графіку порадив би влаштовувати подвійні свята. Приміром, день донора поєднати з днем вампіра, день поцілунків — із днем Іудиних поцілунків, день шорника — з днем офшорника і т. д.

А ще органічно вписалося б у наш графік усенародне свято хвоста. По-перше, це було б оригінально. Хоч чимсь змогли б і ми відзначитись у планетарному масштабі. По-друге, це було б логічно. Бо наша країна стабільно плентається у хвості ледь не всіх європейських та світових рейтингів: за рівнем життя та його тривалістю, у боротьбі з корупцією, інтелектуальним піратством, СНІДом, туберкульозом, дитячим алкоголізмом та наркоманією і т. д., і т. п. По-третє, з цим предметом кожен із нас знайомий ще з раннього дитинства. Напевне, не забулось, як мама чи бабуся читала нам казку про Курочку Рябу. І перші щирі дитячі сльози були викликані діями необачної мишки, яка своїм хвостиком накоїла стільки лиха. Досі мені шкода побитого Вовка, який за лисячою порадою ловив в ополонці рибу на власний хвіст.

Коли підросли, батьки та вчителі лякали нас малоперспективним майбутнім: якщо погано вчитимемося, то будемо волам хвости крутити. Потім досвідчені дорослі вчили нас життєвої філософії: риба гниє з голови, а чистять її з хвоста. Сподобалось, як нещодавно один із лідерів більшості в парламенті елегантно натякнув опозиції, що «хвіст не може керувати собакою». Вже нині на власному досвіді доводиться пересвідчуватись, що всі зусилля влади підняти соціальні стандарти — коту під хвіст.

Тож задля збереження соціального оптимізму дістанемо з «нички» антикварний гранчак і наповнимо його по вінця золотавим національним напоєм із перцем. Двісті грамів із хвостиком — за нове свято!

 

Поділитись

Відвідувачі

Вся інформація, що розміщена на сайті Гумореска була взята з відкритих джерел і призначена для ознайомлення. Якщо якась інформація на сайті порушує авторське право зв`яжіться будь-ласка з адміністрацією і ми видалимо даний матеріал