Друкувати
– Хто тут повинен підписати? — питаю.

– Отой,— показують.— Але він нікому нічого не під­писує. Це не людина, а скеля! І не сподівайтесь…

Та я сподіваюсь і йду до «скелі». Кладу папір на стіл.

 

— З цим до мене приходили вже двісті сорок три рази! — тиче в мої руки мій папірець.

-Я приходжу вперше,— повертаю документ на стіл.

-А мені байдуже! — він жбурляє.  Підпишіть,— повертаю.

– Не підпишу!

—  Підпишете,— повертаю і відчуваю, що починається…
нервове явище.

Він уважно дивиться на мене. Погляд теплішає, людянішає, співчутливїшає. Нерішуче підтягує папір.

—  Гаразд,   я   підпишу,   але   отой   не   підпише.   Битий
вовк! І не сподівайтесь.

Іду до «битого вовка». Кладу папір на стіл, але він не помічає — ні мене, ні папірця.

—   Треба підписати,— кажу.
Не помічає.

— Чуєте? — підвищую голос. Не помічає.

—   Я до вас звертаюсь! — ще підвищую.
Не помічає.

—  Під-пи-шіть,— зловісно стишую голос, і в мене
починається… нервове явище.

Зразу ж помічає.  І  Мене,  і папір.  Діловито підписує. Озирнувшись, шепоче:

—   Ген   той  не   підпише.   Принциповий!   І   не   мрійте.
Та я мрію і прямую до «принципового». Він зустрічає

люб’язно, пропонує каву, сигарети. Дружньо кладе руку на талію.

— Розумію,  співчуваю,  але нічим  зарадити  не  можу.

– Я…— вириваюсь. І — починається. Оте… нервове явище…

– Переконали! — рішуче підписує.— Принцип прин­ципом,  але  ж  бувають винятки.  Одержуйте  і  заходьте.

Одержую, та не заходжу. Знаю, що більше мені сюди вже не зайти.

На виході троє перетинають шлях. «Скеля», «битий вовк» і «принциповий».

– А де оте? — суворо питають вони.

– Що? — не розумію.

– Оте! — ще суворіше.

– Не розумію.

Три сталеві руки хапають мене за барки і піднімають у повітря.

—           А чого ж ти, сучий сину, підморгував лівим оком?
—  Це в мене ще з минулого року… Нервове явище!!!

Рейтинг