Друкувати
Як повіяв навесні
Свіжий теплий вітер,
Клим картоплі посадив
Два десятки відер.
Він, до речі, на город
Не вивозив гною,
Хоч роками у дворі
Гній лежав горою.
Восени дружина й Клим
Узяли лопати
Й подалися на грядки
Урожай збирати.
Як копали, берегли
Кожну картоплинку.
— Скільки відер узяли? —
Клим питає жінку.
В жінки світиться в очах
Щастя невимовне:
— Два десятки відер є
Ще й одне неповне!
Клим потилицю шкребе,
Аж тріщить волосся:
— Звідкіля ж у нас відро
Зайве узялося?

Не дивуйтеся цьому
Телепню й незграбі.
Є такі «хазяїни»
В ширшому масштабі.
Пропадають на дощах
Добрив цілі гори,
А у них наради йдуть,

Лекції та збори:
— Обіцяєм! Доб’ємось!
Досягнем врожаю! —
Гала-ла, гала-бала…
Без кінця і краю.
А як зважать урожай,
Кліпають очима:
Він точнісінько такий,
Як у цього Клима.

Рейтинг: 5 - 30 Голосов