Друкувати
Одного разу ішов вовк через поле та й надибав лиса. Каже він до нього: «Я, брате, такий голоден, що гину; я би щось їв; я ніц, лиш мушу тебе їсти, та й уже». Лис як то учув, каже: «Ти мене не їж, а я тобі дам зараз щось доброго попоїсти; їв би-с, — каже, — масла?» — «Ой, — каже, — чому ні? Давай його сюди!» Каже лис: «Ходи у село, там є великий кружок масла та меш їсти». — «Добре».

Привів його лис над великий став та й каже: «Ану, бери та хлебчи воду, а насподі є масло; уперед мусиш випити воду, а відтак прийде масло і ти ся його зможеш від’їсти». А вовк таки не питав багато та й — хляп, хляп, хляп! Хлебче воду, аби добутися до масла. Хлебтав, хлебтав, а далі не зміг, бо став як бочка, та й дивиться на лиса. А лис у сміх. Вовк за лисом, а лис задер хвіст та й у ноги. А вовк за ним. Біжать, біжать… Лис до дучки, а вовк за ногу хап! А лис таки скоро надумався та й крикнув: «Слава богу, — каже, — що це-с імив за корінь, а не за ногу!» А вовк таки борзо пустить ногу та й хап за корінь, а лис у яму та й зареготався.

Рейтинг