Друкувати
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцімби вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,—
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),—
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди нігде діти.
Кінців не можна поховать…
Недовго думали — рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли,
— Дозвольте і мені, панове, річ держать!
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити! —
Розумна річ! — всі зачали гукать,
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
(1858)

Ідейно художній аналіз байки Л. Глібова “Щука”:

Тема: зображення суду (його несправедливість і залежність від панів­них класів) над Щукою, яка чинила різноманітну шкоду в ставку його мешканцям і отримала вирок —повернутися знову до річки.
Ідея: засудження дій судочинства, їх легковажність, безглуздість, а через образ Лисиці — підступності, хитрості, хабарництва.
Основна думка: “Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать…”. Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а непідтриму­вати зацікавлену особу (Лисицю).

Рейтинг: 4 - 1 Голосов