Друкувати
Лизько був пес достойний.

Він лизав

Наввипередки п’яти,

де й не треба.

Мов той чернець

на Божі образа,

Чи Божий птах

на високості неба,

Моливсь… на миску

коло себе.

Вертів хвостом направо

і наліво

(А вже вертіть хвостом

Лизько умів!)

І озивавсь Хазяїн до Кумів:

— Лизько у нас і вірний,

і красивий…

…Та раз Лизько хвилиночку

проспав.

І курку лизень мов злизав.

Хазяїн лютий був і бив

жорстоко.

І вигнав геть,

щоб не траплявсь на око.

Біда Лизьку…

Нема куди подіться.

Але, шановні,

ви ж бо подивіться:

Чи не в собак

перетворили нас?

Щоб рвали п’яти

ближньому всякчас…

Хвостом верти. Та знай,

кого кусати!..

Тоді й трима Хазяїн

коло хати.

Рейтинг