— Чом не справите місток?
Це ж бо діло ваше!
— Та немає вказівок! —
Голова нам каже.

Що робити, як і де —
Він, звичайно, знає.
Та сидить ото і жде:
Вказівок немає!

Від людей не раз він чув:
— Це ж хіба загадка? —
Та й потрібен, власне, був
Тут не міст, а кладка.

— Ви ж хазяїн, голова!
Де ж тут перешкоди?
Та візьміть майстрів зо два
Та зо три підводи

Та засипте хворосняк,
А з боків — шалівки…
— Та воно, конешно, так!
Та нема ж вказівки!..

Повторяв він ці слова,
Все чекав та м’явся.
І на цьому голова
Сам-таки ж попався!

Як зійшов весною лід,
Як розлило річку,
То не раз, бувало, вбрід
Гнав бідарку-бричку.

Цього разу їхав він
Знову через воду.
Ще здалеку взяв розгін,
Щоб проскочить з ходу!

Став навстоячки… пригнувсь…
Й саме серед броду
Ненароком похитнувсь
І… шубовсть у воду!

Кінь на той бік, сам — на дно.
Аж хлюпнула річка.
Все б нічого, та воно —
Крижана ж водичка!

Підхопивсь він і тіка!
Аж посинів, видно…
Чує: ззаду хтось гука,
Сміючись єхидно:

— Чом тікаєш? Там сиди!
Це ж не подобає.
Бо ж вилазити з води —
Вказівок немає!

1948

Степан Олійник Гуморески