Час Річарда Дерив’янка не цікавив. Він придбав оте кібернетичне диво зовсім для інших потреб. Комп’ютер мав видавати йому щогодинну програму дій. Принаймні так було написано в товстенному технічному паспорті. Ще й гарантійні талони до нього прикладено. Для безплатного позачергового ремонту протягом трьох років від дня придбання.
Основні параметри Річарда, фізичні і інтелектуальні, вклав до персональної ЕОМ оператор-програміст з магазину «Культтовари».
Чимось ті параметри оператора не вдовольняли. Щось довго шукав і не знаходив у спеціальних довідкових таблицях. Розпитував прискіпливо про істотні та неістотні особливості Річардового характеру. Змусив навіть показати атестат про середню освіту. Він йому чимось не сподобався. Інститутський диплом теж оператора не заспокоїв. Ознайомившись із ним, зажадав скорочення строків гарантійного ремонту.
Та тут уже Річард свого не проґавив. І до завідуючого відділом радіотоварів добився. І директора цієї підозрілої крамнички потурбував. Це, здається, заспокоїло програміста. Енергію, пробивні здатності покупця було враховано як додатковий коефіцієнт, і комп’ютер опинився у Дерив’янковій кишені.
І Річард зажив розкішно, майже на рівні фантастичному. Прокидається він, скажімо, вранці, натискає кнопку на своєму персональному комп’ютері — і на табло спалахують написи: «Зарядка. Вмивання. Сніданок». Кращої програми на першу ранкову годину і не вигадаєш. Далі нова програмна вказівка: «Переїзд до місця роботи. Перекур». Воно, звичайно, одним перекуром Річард не обмежувався. Але то вже дрібниці, яких можна не брати до уваги.
З точністю до однієї секунди комп’ютер посилав Дерив’янка на обід, оголошував про закінчення робочого дня. А вже потім починалися зовсім дивовижні речі.
Складання програми на вечір було завжди для Річарда ділом марудним, сповненим всіляких сумнівів та вагань. А комп’ютер сумнівів не визнавав. Тихо клацнувши, викидав мудрі, а головне, прийнятні поради: «Кіно», «Танці»,
«Телевізор», «Стадіон», «Кав’ярня», «Прогулянка за місто», «Парк». І все оте розумно так розписував між днями тижня, щоб розваги не набридали, не приїдалися. До того ж ще враховував і погодні умови, і якість фільмів, і незбагненні для звичайних смертних особливості футбольного та хокейного календарів, і навіть настрій численних Дерив’янкових приятельок, їхні смаки та уподобання.
Все йшло, мов у казці. Дерив’янко нахвалитися не міг своїм персональним порадником. Аж раптом одного разу на табло з’явився незрозумілий напис: «Думай».
Річард сподівався на цей вечір чогось такого ліричного… В крайньому разі згоден був на танці або перегляд нового фільму. Думати він не збирався. Коли вже правду казати, навіть погано собі уявляв, як ото можна цілий вечір думати. Про що? Для чого?
Наступного дня ця непотрібна порада знову запроменилася на екрані. Вірний комп’ютер наче сказився, вимагаючи під Річарда неможливого.
Довелося йти до гарантійної майстерні. Там довго длубалися п хитромудрому механізмі, перевіряючи всі його схеми й програми. І, звичайно, нічого, жодних дефектів не знайшли. Відрегулювали тільки про всяк випадок контур вимогливості. Допомогло трохи, але колишню Досконалість і надійність комп’ютер усе ж втратив. Відтоді шість днів видає він цілком прийнятні для Річарда програми, а на сьомий вперто починає вимагати від свого власника: «Думай. Думай. Думай».
Тоді Дерив’янко почувається беззахисним і розгубленим. Пробує навіть думати.
